Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором чи угодою сторін.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу (ст. 102-1 КЗпП та ст. 19 Закону про оплату праці).
Тобто, у найманого працівника може бути тільки одне основне місце роботи та більше одного місць за сумісництвом, де він працює у вільний від основної роботи час. Персональний облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів передбачає облі відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності (ч. 5 ст. 34 Закону про військовий облік). Військовий облік ведеться з дотриманням вимог Порядку №1487.
Тож стає зрозумілим, що військовий облік найманих працівників ведеться за основним місцем роботи з заповненням розділу ІІ особової картки працівника за формою П-2. Таким чином, роботодавцю, у якого наймані працівники працюють за сумісництвом, додатково вести військовий облік не потрібно, незважаючи на те, що при прийомі на роботу (навіть за сумісництвом) надається: військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов’язаного, якщо працівник військовозобов’язаний; військовий квиток – резервістом або посвідчення про приписку до призовної дільниці – призовником, як того вимагає п. 20 Порядку №1487. Аналогічна вимога міститься і у ст. 24 КЗпП.