Оплата валютною корпоративною карткою хмарних сервісів, які надаються нерезидентами

Нагадаємо, що раніше (до 07.02.2019 р. під час дії Декрету №15-93) розрахунки між резидентом і нерезидентом в межах торговельного обороту могли здійснюватися лише через уповноважені банки. Тобто проводити ЗЕД-розрахунки із застосуванням платіжної картки суб’єктам господарювання-резидентам було суворо заборонено (з нашим коментарем щодо цього питання можна ознайомитись тут).

Але дію Декрету №15-93 було скасовано в зв’язку з прийняттям Закону №2473.

Відповідно до цього, НБУ у листі від 21.06.2019 р. №40-0006/32346 зазначає, що наразі вимоги до емісії платіжних карток та здійснення операцій з їх використанням встановлені законодавством України (зокрема, Положенням №2), правилами платіжних систем, внутрішньобанківськими правилами та договором, укладеним між банком та клієнтом.

При цьому згідно з п. 32 Положення №2, суб'єкти господарювання – резиденти (юридичні особи та фізичні особи – підприємці) мають право здійснювати розрахунки за зовнішньоекономічним договором (контрактом, угодою, іншим документом, що застосовується в міжнародній практиці та може вважатися договором) з експорту (імпорту) товарів за допомогою електронного платіжного засобу, якщо операція за одним таким договором в один операційний день не перевищуватиме незначний розмір.

Величина незначного розміру встановлена ст. 15 Закону №1702 і становить 150 000 в гривневому еквіваленті.

Отже, наразі підприємство може застосовувати корпоративну платіжну картку у валюті та оплачувати нею дистанційні сервіси, що надаються нерезидентами. При цьому той працівник підприємства, на чиє ім’я емітовано картку (як правило, це керівник підприємства або інший член керівних органів), повинен подати авансовий звіт про витрачені кошти з картки, до якого додаються  первинні документи, що підтверджують здійснені витрати. Без наявності таких документів витрачені кошти з корпоративної картки вважаються надміру витраченими коштами підзвітної особи – держателя картки і підлягають оподаткуванню ПДФО та військовим збором на підставі пп. 170.9 ПКУ.

Більш докладно про картковий підзвіт взагалі читайте в нашій аналітиці.

Що стосується первинних документів: у цій консультації ми дійшли висновку, що електронні листи постачальників послуг з сумами у валюті є достатнім первинним документом для підтвердження наданих ними послуг.

Там же описані наслідки з ПДВ для підприємства як для отримувача послуг від нерезидента – для платників ПДВ це необхідність складання ПН і відображення її в декларації з ПДВ. Про наслідки для неплатників ПДВ – трохи далі.

При цьому є особливості, якщо такі послуги підпадають під звільнення від ПДВ – ІТ-послуги тощо. Справа в тому, що на думку автора, податкова накладна платником ПДВ в цьому разі не складається. Ця точка зору автора викладена тут. Проте податківці вважають (див. лист ДФСУ від 14.08.17 р. № 1597/6/99-99-15-03-02-15/ІПК), що ПН потрібно складати, але не розповідають, яким чином це можна зробити правильно. Порядок № 1307 не передбачає заповнення ПН в таких випадках, а також таку ПН не можна відбразити в декларації з ПДВ.

Неплатники ПДВ також повинні сплачувати ПДВ з вартості послуг, отриманих від нерезидентів, та подавати Розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України, форма якого затверджена наказом Мінфіну від 20.11.2019 року № 488.

Відповідно до п. 5 Розділу І Наказу №21 отримувачі послуг, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, на митній території України, які відповідно до пп. 180.2 ПКУ є відповідальними за нарахування та сплату податку до бюджету і не зареєстровані як платники ПДВ, подають розрахунок податкових зобов'язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податків, на митній території України.

Далі, такий Розрахунок подається отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник ПДВ, у разі наявності таких операцій (п. 9 Розділу ІІІ Наказу №21).

Знову ж таки (на думку автора),  якщо отримані послуги звільнені від ПДВ, то так само, як і платники ПДВ, неплатник ПДВ не включає такі операції до таблиці І вищевказаного Розрахунку, оскільки там наводяться лише оподатковувані операції, за якими у графі 8 таблиці І визначаються податкові зобов'язання з ПДВ.