Як обліковувати витрати на оренду складського приміщення?

Спочатку зауважимо, що витрати на оренду складського приміщення, оплату праці персоналу, який обслуговує таке приміщення (завідувача складу, комірника, вантажників), а також оплату праці водія, який здійснює транспортування матеріалів із складу на виробництва і готової продукції з виробництва на склад, не збільшують первісну вартість таких товарів (або первісну вартість запасів), а потрапляють до витрат поточного періоду. Детальніше, чому так, ми розглядали у нашому аналітичному матеріал.

Згідно з п. 15 П(С)БО 16 до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складів до цехів і готової продукції на склади; нестачі незавершеного виробництва; нестачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах; оплата простоїв тощо).

Тобто витрати на оплату праці водія, що здійснює транспортування матеріалів з складського приміщення до виробництва і з виробництва готової продукції на склад, є загальновиробничими витратами підприємства.

Що ж до витрат на оренду складського приміщення, оплату праці персоналу, який обслуговує таке приміщення (завідувача складу, комірника, вантажників), то вважаємо, що такі витрати також доцільно відносити на загальновиробничі витрати.

Методрекомендації №226, зокрема, пункт 20, яким рекомендується витрати на зберігання товарів (продукції) відносити до витрат на збут, в даному випадку не доречні, оскільки ці методрекомендації передбачені для торговельної діяльності.

Своєю чергою, П(С)БО не містять правил відображення у складі витрат сум витрат, що понесені на оренду складського приміщення та заробітної плати персоналу, що його обслуговує. Разом з тим у П(С)БО не міститься і порядку розподілу витрат, які було понесено в зв’язку з різними цілями. Однак такий документ є на самому підприємстві – це облікова політика. Зокрема, облікова політика підприємства — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та надання фінансової звітності (ст. 1 Закону про бухоблік та ч. 1 п. 3 НПБО 1). Кожне підприємство має право визначати свою облікову політику, самостійно погоджуючи її з власником або уповноваженим органом відповідно до статутних документів (ч. 5 ст. 8 Закону про бухоблік).

У п. 2.1 Методрекомендацій № 635 визначено зміст розпорядчого документа наказу про облікову політику. Так, у ньому, зокрема, зазначається перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат, бази їх розподілу. Крім того, на думку автора, у обліковій політиці також може бути встановлено порядок розподілу певних видів витрат, що використовуються в різних цілях. Таким чином, підприємство у своїй обліковій політиці може навести порядок віднесення зазначених у запитанні витрат або повністю на загальновиробничі витрати, або ж частково на загальновиробничі витрати, а частково до витрат на збут.

Якщо підприємство прийме рішення здійснювати розподіл зазначених у запитанні витрат, то тут варто спиратись на приблизні пропорції використання складських приміщень для зберігання готової продукції та матеріалів. Це не обов’язково повинен бути чіткий розрахунок, який базується на якомусь конкретному показнику (вартості або кількості). Це може бути усереднених показник, що базується на рішенні керівника або інших уповноважених осіб (або ж взагалі може бути застосовано розподіл 50% на 50%, якщо складське приміщенні, а також робота персоналу приблизно рівно розподіляються між готовою продукцією та матеріалами).

Отже, підсумовуючи вищенаведене можна зробити висновок, що підприємство самостійно у своїй обліковій політиці визначає чи відносяться витрати на оренду складського приміщення та заробітну плату персоналу, що його обслуговує на загальновиробничі витрати (рахунок 91) або ж частково на загальновиробничі, а частково - на витрати на збут (рахунок 93). При цьому, витрати на транспортування матеріалів на виробництво і готової продукції назад на склад відносяться повністю до загальновиробничих витрат (рахунок 91).