Особливості ведення бухгалтерського обліку у автостанцій

1. Згідно ст. 1 Закону про автомобільний транспорт:

• автостанція - це споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів;
• автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені Постановою КМУ від 29.01.2003 р. №141 (далі, Правила №141). Ці Правила визначають зокрема не тільки порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі, а також обслуговування громадян на автостанціях.

У п. 13 Правил №141 наводиться перелік обов’язкових послуг, які надає автостанція:

• населенню, зокрема продаж квитків;
• пасажирським перевізникам.

Пасажирський перевізник укладає з власником автостанції (автовокзалу) договір про продаж квитків і надання обов'язкових послуг. Договір повинен передбачати відповідальність пасажирського перевізника, власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ними роботи. Форми типових договорів затверджуються Мінтрансом.

Тож відносини перевізника з власниками автостанцій визначаються договором і передбачає доручення перевізника укладати від його імені договір з пасажиром про перевезення. На практиці такий договір має назву договір про співпрацю, фактично це посередницький договір.

Договір про продаж квитків має всі ознаки посередницького договору. У розділі договору "Порядок розрахунків" передбачається винагорода на користь автостанції за продаж квитків як складової частини послуги з перевезення пасажирів. Продаж квитків на проїзд автомобільним транспортом і перевезення багажу можуть здійснювати каси автостанції (автовокзалу), пасажирські перевізники або інші уповноважені ними особи. Продаж квитків організовується на автостанціях або в окремих пунктах з постійним чи тимчасовим режимом роботи. Кількість квитків, які повинні бути продані автостанцією, визначається пасажирським перевізником і зазначається в договорі, укладеному з підприємством автостанції.

За надання обов'язкових послуг автостанцій та автовокзалів з осіб, які придбавають проїзні квитки, справляється автостанційний чи автовокзальний збір, розмір якого визначається калькуляцією пов'язаних з наданням цих послуг витрат та кількістю пасажирів, що ними скористалися, і не може перевищувати встановленого граничного рівня.

Правила обслуговування пасажирів на автостанціях затверджені Постановою від 18.02.1997 р. №176 (далі, Правила №176). Організація роботи автостанцій, продаж та переоформлення проїзних документів наведено у розділі V Правил №176.

Відповідно до п. 116 Правил №176 розмір автостанційного збору визначається власником автостанції на підставі економічно обґрунтованого розрахунку.

Розмір автостанційного збору для пасажирів, що придбавають квитки у автомобільного перевізника, водія чи іншого суб’єкта господарювання, уповноваженого на це автомобільним перевізником, встановлюється за згодою автомобільного перевізника та власника автостанції, з території якої пасажир повинен здійснити відправлення. Розмір автостанційного збору для пасажирів, що купують квитки у суб’єкта господарювання, уповноваженого на це власником автостанції, встановлюється в договорі, укладеному між автостанцією і таким суб’єктом господарювання.

Згідно ст. 36 Закону про автомобільний транспорт, такий збір стягується автостанцією за надання обов’язкових послуг. Перелік обов'язкових послуг наводиться у згаданій статті Закону.

А от перелік додаткових послуг автостанції (автовокзалу), що надаються громадянам та пасажирським перевізникам, визначається їх класом і вноситься до їх статуту (положення).

У п. 14 Правил №141 наводиться перелік додаткових послуг, які можуть надаватись автостанцією. Перелік додаткових послуг автостанції (автовокзалу), що надаються громадянам та пасажирським перевізникам, визначається їх класом і вноситься до їх статуту (положення). За надання додаткової послуги справляється збір, розмір якого визначається калькуляцією пов'язаних із наданням послуги витрат і кількістю пасажирів, що нею скористалися.

Порядок організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом затверджено наказом Мінтрансу від 15.07.2013 р. №480 (далі, Порядок №480).

Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування затверджено наказом Мінтрансу від 25.05.2006 р. №503.

На автостанції розміщується обов’язкова візуальна інформація, яка включає зокрема перелік послуг, що надаються автостанцією, та їх вартість. Особи, що користуються пільгами з оплати проїзду автобусами міжміського та/або приміського сполучення, звертаються у квиткову касу автостанції для внесення відповідної позначки до касової відомості та отримання квитка на пільговий проїзд.

Згідно з Правилами №176, вартість квитка - це сума, що складається з вартості проїзду автобусом, автостанційного збору, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої), а вартість проїзду - це сума, за якою автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та ПДВ.

Автостанція повинна також погодити у якому розмірі і порядку перераховуються суми страхових платежів. Як правило, згідно з договором доручення, їх утримує і перераховує на користь страхової компанії автостанція і отримує комісійну винагороду за посередницькі послуги зі збору страхових платежів.

2. Облік операцій у автостанції підтверджується наступними основними документами:

1) проїзний документ (квиток) є за своєю суттю договором на перевезення, що укладається між пасажиром і перевізником, при цьому ціна за такий квиток є договірною вартістю. Вартість проїзду за розрахунками пасажирських перевізників,  інформація про перевізника, страховика та  страхову суму вносяться у квитки друкованим способом.  Типові  форми  квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу  автомобільним  транспортом на міжміських і приміських маршрутах для реалізації автостанціями (додаток 6 наказ Мінтрансу від 25.05.2006 №503). Примірну форму договору про продаж квитків затверджує Мінінфраструктури;

2) на кожний рейс автобуса повинна бути узагальнююча відомість продажу квитків, за якою ведеться облік в розрізі кожного перевізника. Саме на підставі цієї відомості звіряються розрахунки з перевізниками, що підтверджується актом звірки та здійснюються розрахунки з перевізниками.

Відомість відкривається на кожний рейс автобуса конкретного перевізника. У відомості показники доходів можуть групуватися наступним чином: тариф (без ПДВ), ПДВ на тариф, збір за багаж, ПДВ на вартість багажу, страховий збір, станційний збір, ПДВ на вартість станційних послуг. Зверніть увагу, раніше використовувалась узагальнююча відомість продажу квитків (типова форма №20-АСС) але наказ, яким затверджувались типові форми втратив чинність. Тож автостанції слід розробити та затвердити власним наказом  узагальнюючу відомість продажу квитків;

3) для оформлення видачі готівки з каси застосовується видатковий касовий ордер (додаток 3 до Положення №148, затверджено Постановою НБУ від 29.12.2017 р. №148) або кошти перераховуються на банківський рахунок перевізника;

4) послуги, які надаються автостанцією, зокрема за організацію перевезення, послуги з продажу квитків тощо і за які отримується комісійна винагорода, зокрема від страхової компанії підтверджуються актами. Акт є первинним документом, тож у ньому повинні бути присутні обов’язкові реквізити перелік яких встановлений ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік;

5) відомість розшифрування повернень квитків. Вказуються дані за усіма повернутими квитками.

У бухгалтерському обліку автостанції квитки можуть відображатися на позабалансовому рахунку 024 «Товари, прийняті на комісію», або на рахунку 08 "Бланки суворого обліку" за повною (номінальною) вартістю.

Серед надходжень, які за договором доручення отримує повірений, доходом визнається лише визначена договором винагорода. Відповідно до п. 6.2 П(С)БО 15, не визнаються доходами такі надходження від інших осіб, як «сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо».  А от дохід автостанції складається із сум станційного збору та сум винагород.

Вище, ми зауважили, що автостанція є посередником між перевізником і пасажиром стосовно надання транспортних послуг. Автостанція здійснює реалізацію квитків і надання послуг з обслуговування. Тож бухгалтерський облік посередницьких операцій ведеться з урахуванням П(С)БО 15 «Дохід» та П(С)БО 16 «Витрати». В обліку автостанції визнається дохід на вартість обов’язкових послуг та нарахування і отримання комісійних винагород від перевізника та страховика та визнаються витрати, що належать до собівартості послуг. Тож складові суми квитка наступні:

• тариф (дохід) від продажу квитка належить перевізникові;
• страховий збір належить страховій компанії. За збір страхових сум відповідно до договору зі страховою компанією автостанція нарахує собі винагороду;
• автостанційний збір одержує автостанція;
• сума ПДВ.

3. Відповідно до п. 189.13 ПКУ у разі постачання відповідно до Закону про автомобільний транспорт базою оподаткування ПДВ у автостанції - платника ПДВ, яка здійснює продаж квитків на перевезення пасажирів та багажу автомобільним транспортом, є сума, що складається з автостанційного збору та плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої). Вартість проїзду, що включається до вартості квитка та перераховується перевізнику, не включається до бази оподаткування ПДВ у автостанції - платника ПДВ.

Автостанція оформляє податкову накладну на суму, що складається з автостанційного збору та плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої). Відповідно до п. 14 Порядку №1307 така ПН складається за щоденними підсумками операцій. У рядку «Особа (платник податку) – покупець» податкової накладної зазначається «Неплатник», а у рядку «Індивідуальний податковий номер покупця» відображається умовний ІПН «100000000000».

Якщо діяльність автостанції з постачання послуг здійснюється з використанням РРО  і при цьому головним підприємством не делеговано право складання ПН на автостанцію (як філію), то головне підприємство – платник ПДВ може прийняти рішення:

• складати окремі ПН за щоденними підсумками операцій за показниками кожного з таких РРО чи платіжного пристрою;
• складати одну ПН за щоденними підсумками операцій за показниками усіх РРО чи платіжних пристроїв (додатково див. лист ДФС України від 27.11.2017 р. №2715/6-99-15-03-02-15/ІПК).

У разі якщо перевізник є платником податку, сума податку нарахована перевізником включається автостанцією до вартості квитків (додатково див. лист ДФС від 01.02.2016 р. №979/О/99-99-19-03-02-14).

Тож у автостанції — платника ПДВ не включається до бази обкладення ПДВ:

• вартість проїзду, що включається до вартості квитка та перераховується перевізнику;
• сума витрат на страхування пасажирів, яка перераховується страховій компанії.