Договір добровільного медичного страхування — це договір страхування, який передбачає страхову виплату, що здійснюється закладам охорони здоров’я у разі настання страхового випадку, пов’язаного з хворобою застрахованої особи або нещасним випадком (пп. 14.1.52-1 ПКУ). Такий договір має також передбачати мінімальний строк його дії один рік та повернення страхових платежів виключно страхувальнику при достроковому розірванні договору.
Як бачимо, з метою оподаткування розглядаються тільки такі договори ДМС, які не передбачають жодних виплат самим застрахованим особам.
Мета добровільного медичного страхування полягає у тому, щоб відшкодувати людині її витрати на оплату медичних послуг та підтримку здоров'я у доброму стані. Зрозуміло, що юрособи не можуть придбавати для себе поліс ДМС. Таким чином, медичне страхування здійснюється лише на користь фізосіб, зокрема, тих, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, що придбаває поліси.
Підпунктом «в» пп. 164.2.16 ПКУ передбачено звільнення від оподаткування ПДФО сплачених внесків роботодавцем-резидентом за свій кошт, зокрема за договорами добровільного медичного страхування (тільки тих, що визначені пп. 14.1.52-1 ПКУ) в межах 30% нарахованої заробітної плати такому працівнику.
Тобто при розрахунку 30% граничної межі використовують заробітну плату, нараховану роботодавцем працівникові за місяць, у якому фактично сплачено страховий платіж. При цьому немає значення, за який період сплачено такий платіж. Тож, якщо страховий платіж сплачується авансом, наприклад за півроку, то порівнюємо всю суму авансу зі сумою заробітної плати, яка нарахована тільки у місяці здійснення такої сплати, і немає значення, що сума страхового внеску розрахована на півроку наперед. І лише тоді така сума не підлягатиме оподаткуванню ПДФО та ВЗ. Сума ж внесків, що перевищуватиме зазначену межу 30%, є оподатковуваним доходом у негрошовій формі (адже працівник отримує не кошти, а страховий поліс). При оподаткуванні ПДФО доходів у негрошовій формі на суму страхового внеску потрібно застосувати натуральний коефіцієнт (для ставки ПДФО 18% — 1,219512), адже під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт (пп. 164.5 ПКУ).
Крім того, цей дохід буде об’єктом оподаткування ВЗ (без натурального коефіцієнта) за ставкою 1,5% (пп. 1.2, 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ). Хоча податківці іншої думки, про це ми писали тут.
Про що говорить ця норма. Якщо працівник захворів і при зверненні до лікаря скористався послугами в межах договору, то – зайво оподатковуваного доходу не виникає. Якщо страхова компанія виплатить працівнику відшкодування, то саме вона і буде податковим агентом і буде вирішувати питання, чи оподатковувати цю виплату, чи ні.
У випадку, якщо працівник при зверненні до лікаря скористався послугами, що не входять до договору, то при відшкодуванні цих витрат роботодавцем у працівника виникає додаткове благо з відповідним оподаткуванням.
Також в цьому випадку ТОВ не може скористатися звільненням від оподаткування страхових внесків в межах 30% зарплати, тому що договір ДМС не відповідає вимогам пп. 14.1.52-1 ПКУ.
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 116 грн/міс
Передплатити