Відповідно до абз. 2 пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ, не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме:
- на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);
- оплата вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни);
- на найм інших жилих приміщень;
- оплата телефонних розмов;
- оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз);
- обов’язкове страхування;
- інші документально оформлені витрати, пов’язані з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку із здійсненням таких витрат.
Отже, компенсація витрат на візу не є доходом відрядженого працівника. Однак вони мають бути в межах господарської діяльності.
Запрошення від нерезидента не є підставою для оформлення візи і відповідно відшкодування витрат. Чи буде відрядження, вирішує керівник і підтверджує дане рішення наказом, зазначаючи в ньому необхідність відповідних витрат. Навіть за умови, що саме керівник буде направлений у відрядження, наказ на відрядження має бути.
Тому, оформлення закордонних паспортів та віз доцільно здійснювати після видання наказу про відрядження. Це дозволяє забезпечити чіткий зв’язок між витратами на оформлення документів і господарською діяльністю підприємства. У такому разі витрати можна компенсувати працівнику без податкових наслідків — їх не буде визнано додатковим благом. Таке відшкодування можна було б провести навіть якщо б наказ було складено, а відрядження потім було скасовано.
В іншому випадку – це додаткове благо для працівника, яке оподатковується ПДФО та військовим збором.
Відповідно до наведеної умови оформлення візи розпочато до видання наказу і сам наказ не було складено. Тому фактично витрати, понесені працівником, є додатковим благом і не можуть бути компенсовані без податкових наслідків.
Додаткове благо оподатковується ПДФО і ВЗ у загальному порядку згідно з пп. 164.2.17 ПКУ, тобто з вартості суми відшкодування, яке підприємство виплачує працівникові, треба утримати ПДФО (18%) і ВЗ (5%). Позаяк компенсація проводиться у грошовій формі, підвищувальний «натуральний» коефіцієнт не застосовується. На руки працівнику видається сума компенсації за мінусом податків, а податки перераховуються до бюджету. У додатку 4ДФ дохід у вигляді додаткового блага відображають з ознакою доходу «126».
Для підтвердження витрат працівник має надати, виписки, фіскальні чеки та інші документи щодо понесених витрат.
Висновки:
- Витрати працівника на оформлення візи можуть бути компенсовані без податкових наслідків лише за умови, що вони понесені після видання наказу про відрядження та підтверджені документально;
- Якщо візу оформлено до видання наказу або наказ взагалі не оформлено — така компенсація вважається додатковим благом і підлягає оподаткуванню ПДФО та військовим збором.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 122 грн/міс
Передплатити