Відшкодування звільненим працівником вартості пального: що з акцизним податком?

Запитання:

Підприємство роздрібної торгівлі (продаж заморожених напівфабрикатів) придбаває бензин безпосередньо у постачальника з метою заправки легкових авто, які використовуються підприємством на підставі договору про компенсацію використання особистого авто (на балансі у підприємства немає автомобілів і орендувати автомобілі немає можливості).

Заправлення авто відбувається за паливними картками, які закріплені наказом за кожним працівником і його авто. На паливній картці встановлено ліміт на обмеження витрат палива (у літрах) та закріплена певна марка бензину. Ліміт витрат палива розрахований виходячи із затверджених маршрутів і норм списання палива для виконання завдань працівником в межах виконання його трудових функцій.

Підтвердженням виконаних завдань та використання бензину з метою ведення госпдіяльності є маршрутний лист, затверджений обліковою політикою підприємства, а також інші первинні документи, які складаються під час виконання завдань.

Згідно із затвердженою обліковою політикою та з умов договору про компенсацію використання особистого авто прописано порядок дій при звільненні працівника. Так, у разі якщо на день звільнення працівника бензин, який вже заправлений до баку авто, не витрачено в повному обсязі (це є в маршрутному листі), працівник зобов'язаний компенсувати понесені витрати підприємством на придбання бензину за ціною останнього постачання на день звільнення (за цією операцією нараховуватимуться компенсуючі ПЗ з ПДВ).

Чи виникає у підприємства за операції компенсації вартості невикористаного бензину об'єкт оподаткування акцизним податком та чи підпадає ця операція під дію Закону від 23.11.2018 р. №2628-VIII?

Відповідь:

Про те, що чинне законодавство не передбачає порядку використання власного транспорту працівників у госпдіяльності підприємства та особливостей компенсації (оплати) його використання, ми зазначали тут>>

За ст. 125 КЗпП працівники мають право лише на одержання компенсації за зношення (амортизацію) своїх інструментів, які вони використовують для потреб підприємства. Однак автомобіль є транспортним засобом, а не інструментом. Тому застосування вказаної норми ' не доречним.

В інших статтях КЗпП про компенсацію працівнику за використання в господарській діяльності підприємства його власного автомобіля не згадується. Договір компенсації використання особистого транспорту (автомобіля) працівника для господарських потреб підприємства ЦКУ також не передбачено. Хоча ст. 798 ЦКУ передбачає, що договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

Сторони також можуть домовитися про надання наймодавцем наймачу комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. За договором найму транспортного засобу з екіпажем наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в т. ч. зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач (ст. 801 ЦКУ).

Отже, обов'язковій компенсації за ст. 125 КЗпП підлягає лише знос автомобіля. У роботодавця немає обов'язку щодо компенсації вартості техобслуговування, ремонту особистого автомобіля працівника, а також витрат на пальне.

ДФС в листі від 05.01.2017 р. №104/6/99-99-13-02-03-15 повідомляє, що якщо юрособа компенсує своєму найманому працівнику вартість палива, використаного ним під час виконання трудових обов’язків, то сума такої компенсації підлягає оподаткуванню ПДФО та ВЗ як додаткове благо на підставі пп. «г» пп. 164.2.17 ПКУ. При цьому така сума компенсації не є базою нарахування ЄСВ.

Реалізація пального для цілей розділу VI ПКУ в абз. 2 пп. 14.1.212 ПКУ визначена як будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (в т. ч. передача на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника. Не вважаються реалізацією пального операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання та передачі (відпуску, відвантаження) пального в споживчій тарі ємністю до 2 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками.

ДФС в ІПК від 15.06.2017 р. №674/6/99-99-15-03-03-15/ІПК та від 20.08.2018 р. №3585/6/99-99-15-03-03-15/ІПК повідомляє, що якщо підприємство передає (відпускає, відвантажує) пальне для заправки техніки, що належить виконавцям, то такі операції є реалізацією пального в розумінні абз. 2 пп. 14.1.212 ПКУ.

Тому при здійсненні зазначених операцій підприємство зобов'язане зареєструватися платником акцизного податку з реалізації пального та складати акцизні накладні на такі обсяги переданого (відпущеного, відвантаженого) пального, а також на обсяги пального, що використовується для власного споживання, зареєструвавши акцизні накладні в ЄРАН на підставі пп. 231.1 ПКУ.

При заправці пальним техніки третіх осіб (виконавців), залучених підприємством (замовником) на умовах договору підряду або інших договорів, здійснюється передача (відпуск) пального від замовника до підрядника (виконавця), що належить до операції з реалізації пального у розумінні абз. 2 пп. 14.1.212 ПКУ, тому замовник є особою, яка реалізує пальне.

Тому є всі підстави вважати, що викладена вище позиція ДФС поширюється також на операції заправки пальним особистих автомобілів найманих працівників. Також про  заправляння авто працівника, що використовується у госпдіяльності, ми писали тут.

Змінами, внесеними Законом №2628 до ст. 14 ПКУ, передбачено зміну в визначенні термінів «реалізація пального» та «акцизний склад».

Так, згідно з пп. 14.1.212 ПКУ під реалізацією пального з 01.07.2019 р. розуміються будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

• до акцизного складу;
• до акцизного складу пересувного;
• для власного споживання чи промислової переробки;
• будь-яким іншим особам.

Разом з тим відповідно до абз. 10 цього підпункту не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України при використанні пального, з якого сплачено акцизний податок, виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу.

Розпорядником акцизного складу в пп. 14.1.224 ПКУ визначено, зокрема, суб'єкта господарювання - платника акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Відповідно до абз. 3 пп. 14.1.6 ПКУ під акцизним складом розуміються, зокрема, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального. Зокрема, не є акцизним складом паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.

Крім того, пп. 14.1.6-1 ПКУ вводиться новий термін «акцизний склад пересувний». Таким складом є транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України. Оскільки в даному випадку пальне перебуває лише у баку автомобіля і використовується як паливо, а не транспортується цим автомобілем, то такий автомобіль не є акцизним складом пересувним.

З 01.07.2019 р. пп. 230.1 ПКУ буде викладений Законом №2628 у новій редакції, яка визначає вимоги до реєстрації, обладнання та застосування акцизних складів та акцизних складів пересувних. При цьому забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу (абз. 9 пп. 230.1.2 ПКУ).

Оскільки з вказаної вище дати змінюються правила оподаткування акцизним податком та адміністрування СЕА РП, радимо взагалі відмовитися від практики виплати компенсації працівникам за використання автомобілів та видачі їм паливних карток, а й відповідно компенсації останніми вартості залишків пального при звільненні.

Натомість можна розглянути можливість використання договору оренди або позички транспортних засобів, придбавати пальне безпосередньо на підприємство та списувати його у загальному порядку, використовуючи дані про фактичний пробіг автомобілів та норми списання палива.

***

Читайте також:

• Передання замовником паливно-мастильних матеріалів виконавцю є операцією з реалізації пального 
• Замовник надає пальне перевізнику: чи сплачувати акцизний податок? 
• Заправляєте транспортний засіб підрядника: чи реєструватися платником акцизного податку?
• Чи може юрособа надавати своє пальне виконавцю транспортно-експедиційних послуг?