Бухоблік факторингу у продавця

Згідно зі ст. 1077 ЦКУ, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦКУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 350 ГКУ, банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати кошти у розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема, придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг) (ч. 3 ст. 49 Закону №2121).

Тобто, суттю операції факторингу є фінансування під відступлення права грошової вимоги за плату. Щоб факторинг трактувався як такий, слід, щоб виконувалися такі умови:

1) одна сторона (клієнт) відступала право грошової вимоги до третьої особи (боржника);

2) ця сама сторона (клієнт) вносила плату фактору за отримані від нього у розпорядження кошти;

3) друга сторона (фактор) передавала клієнту кошти у розпорядження;

4) послуга фактором надавалася за плату.

Звернувшись до економічного словника знаходимо визначення «депонування коштів». Депонування коштів  (англ. deposit)  - внесення грошових сум, цінних паперів та інших цінностей на зберігання в кредитні установи. Найчастіше депонування коштів застосовується для одержання банківської гарантії своєчасності платежу, наприклад, при безготівкових розрахунках акцептованими платіжними дорученнями, а також за допомогою акредитивів, чеків із лімітованих чекових книжок, інколи – при видачі банком листів-гарантій своїм клієнтам про забезпечення оплати товарів, які вони купують.

Тобто, депонування грошових коштів проводиться з метою виконання зобов’язань та наступного їх безготівкового перерахування особі, для якої вони були внесені, у зв’язку з настанням події обумовленої договором.

Простіше кажучи, сумою депонування можна покривати нараховані відсотки за договором факторингу, а також нараховану фактором плату за факторингове фінансування, які фактор може сам погашати за рахунок цих коштів. Залишок невикористаних сум депонування фактор повертає покупцю на розрахунковий рахунок.

Рахунок 39 «Витрати майбутніх періодів» призначено для узагальнення інформації щодо здійснених витрат у звітному періоді, які підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах. Тобто, акумулюються витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів. Тримати оплату на цьому рахунку можна протягом 12 місяців. Оскільки депоновані кошти призначені для поступового погашення відсотків за договором факторингу, то перераховану суму фактору можна відображати на рахунку 39. У разі, якщо витрати майбутніх періодів, строк списання яких перевищуватиме 12 місяці, то такі суми краще обліковувати на рахунку 184 «Інші необоротні активи», який призначений для обліку активів, використання яких, як очікується, неможливо протягом 12 місяців з дати балансу, зокрема, грошових коштів, а також інших активів, які безпосередньо не можуть бути відображені на інших рахунках обліку необоротних активів.

У розділі ІІІ ПКУ не передбачено будь-яких коригувань фінансового результату щодо операцій відступлення права вимоги. Тому в обліку з податку на прибуток їх слід відображати за бухгалтерськими правилами.

Відповідно до пп. 196.1.5 ПКУ отримання таких коштів не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Приклад.  Підприємство «А» відвантажило партію товару підприємству «Б» на суму 240000 грн (у т. ч. ПДВ). У встановлені строки підприємство «Б» не розрахувалося. Підприємство «А» вирішило укласти договір факторингу з банком «К1». Фактор (банк «К1») погодився укласти договір факторингу на таких умовах:

1) фактор (банк «К1») повинен передати клієнту (підприємству «А») кошти, що компенсують вартість боргу підприємства «Б» (боржника), у сумі 220000 грн;

2) вартість послуг факторингу становить 7% суми фінансування (15400 грн, без ПДВ);

3) сума депонування на покриття відсотків за договором факторингу - 15% від суми факторингу.