Земельна ділянка реєструється в Державному земельному кадастрі, а право оренди — у Державному реєстрі речових прав

Відповідно до ст. 79-1 ЗКУ формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №3613  до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки, зокрема,:

• кадастровий номер;
• місце розташування;
• опис меж;
• площа;
• відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;
• цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);
• відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;
• нормативна грошова оцінка;
• інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відповідно до ч. 9-11 ст. 79-1 ЗКУ  земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Відтак, слід зробити наступний висновок: до Державного земельного кадастру Держгеокадастр вносить відомості про виділену в натурі (сформовану) земельну ділянку — тобто йдеться про держреєстрацію саме земельної ділянки (фактично в Земельному кадастрі ведеться поземельна книга щодо кожної земельної ділянки).

Далі — слід внести відомості  до Державного реєстру речових прав та їх обтяжень. Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №3613 державний кадастровий реєстратор, зокрема, передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки. Проте, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1952  держреєстрації прав підлягають, зокрема, речові права, похідні від права власності, у т.ч. право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відтак, після здійснення держреєстрації земельної ділянки (ст. 79-1 ЗКУ) слід здійснити державну реєстрацію прав оренди (не договору оренди, а саме прав оренди) шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Наостанок додамо, що відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦКУ представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тому, у разі коли дві сторони договору оренди (ФГ “Н” та ФГ “Т”) укладаються однією особою (керівником обох ФГ), то одну з сторін (ФГ “Н” або ФГ “Т”) має представляти третя особа (представник за довіреністю, яка видається керівником одним з ФГ). Тому, якщо, наприклад, від імені ФГ “Н” виступає представник за довіреністю (видана керівником ФГ “Н”), а з другої керівник ФГ “Т”, порушень вимог ЦКУ не буде.