Підприємство зареєстроване, але не працювало: відповідальність за неподання звітів

Штраф за не подання декларації

Підприємство платник ЄП на 3 групі (без ПДВ) платить ЄП від доходу. Відповідно, якщо вказане підприємство не веде діяльність з моменту реєстрації і має нульовий дохід, то сплачувати ЄП до бюджету не повинні, але повинні подавати квартальну декларацію протягом 40 днів після закінчення кварталу. Аналогічне роз’яснення міститься у листі ДФСУ від 01.02.2016 р. №1987/6/99-99-19-01-01-15.

Для цього у «нульовій» декларації у графах, де потрібно вказати суму доходу за період, а проставити прочерки – якщо звіт подаєте самостійно, а у разі подання звіту в електронному вигляді – графи звіту не заповнюєте.

Відповідно до п. 120.1 ст. 120 ПКУ за неподання (крім випадків, коли податкова декларація не подається відповідно до п. 49.2 ст. 49 ПКУ) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов’язок подання якої до контролюючих органів тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі:

• 170 грн – за кожне таке неподання або несвоєчасне подання;
• 1 020 грн – за повторне неподання протягом року.

Подати декларацію за 2019 рік підприємство повинно було до 10 лютого 2020 року. Оскільки звіти не подавалися, то потрібно подати всі раніше неподані декларації з ЄП та сплати штраф за перше неподання – 170 грн та по 1020 грн за кожну наступну декларацію.

Штраф за неподання звіту з ЄСВ

Пунктом 11 розділу ІІ Порядку №435 визначено: якщо юридичні або фізичні особи підприємці не використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, звіт за найманих працівників до фіскальних органів не подається.

У разі якщо обов’язки директора виконує особа, яка не є засновником такого підприємства, а працює на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, такому директору потрібно здійснювати нарахування заробітної плати незалежно від того, чи є це основним місцем роботи, чи це робота за сумісництвом, оскільки, не нараховуючи заробітну плату відбувається порушення трудового законодавства.

Тобто, страхувальники-роботодавці зобов'язані сплачувати ЄСВ, нарахований за відповідний базовий звітний період не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, яким є календарний місяць.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону №2464, ЄСВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Тобто, якщо на підприємстві є наймані особи, відомості про прийняття яких на роботу подані до органів ДПС, роботодавець мав нараховувати їм заробітну плату та відповідно здійснювати відрахування та подавати звіти з ЄСВ не залежно від свого фінансового стану.

Таким чином, у разі несвоєчасної сплати або не в повному обсязі ЄСВ до платника застосовуються фінансові санкції, а його посадові особи несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із Законом.

Відповідно до ст. 25 Закону №2464 до роботодавців застосовуються такі штрафні санкції у розмірі:

• 10% таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується ЄСВ (авансових платежів);
• 20% несплачених або несвоєчасно сплачених сум ЄСВ.

Крім того, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення.

Окрім того, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати ЄСВ посадові особи платники несуть адміністративну відповідальність.

Зокрема, відповідно до ст. 165-1 КпАП підприємство несе відповідальність за:

1. порушення порядку нарахування ЄСВ,  неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств від 30 НМДГ – 40 НМДГ (510,00 грн. - 680,00 грн),  за повторні дії, вчинені особою, протягом року – штраф від 40 НМДГ до 50 НМДГ (680,00 грн - 850,00 грн);

2. несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ, у тому числі авансових платежів, у сумі, що:

• не перевищує 300 НМДГ (5100,00 грн) -  штрафу від 40 НМДГ до 80 НМДГ (680,00 грн -1360,00 грн);
• понад 300 НМДГ (5100,00 грн) - штраф від 80 НМДГ до 120 НМДГ (1360,00 грн - 2040,00 грн);
• за повторні дії вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств від 150 НМДГ до 300 НМДГ (2550,00 грн - 5100,00 грн).

Найманий працівник. Штраф за порушення трудового законодавства

Відповідно до ст. 265 КЗпП фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю та є платниками ЄП 3 групи несуть відповідальність за порушення трудового законодавства у розмірі:

• попередження – за перше порушення та 30 мінімальних заробітних плат (141 690,00 грн) за повторне порушення протягом двох років – у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та ЄСВ;
• 3-х мінімальних заробітних плат (14 169,00 грн) – за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі;
• 2-х мінімальних заробітних плат (9 446,00 грн) – недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці на момент виявлення порушення за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Сплата такого штрафу не звільняє працедавця від усунення порушень законодавства про працю.

Затримка виплати заробітної плати

У разі затримки виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців роботодавець зобов’язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати, відповідно до Порядку №159.

Директор-засновник

Якщо власник підприємства особисто виконує функції директора, то таким чином він хоче оптимізувати витрати свого бізнесу. Адже, в такий спосіб керування підприємством не потребує себе працевлаштовувати, сплачувати собі заробітну плату та здійснювати відрахування до бюджету ПДФО, ЄСВ та ВЗ.

Для цього слід привести статутні документи відповідно до вимог чинного законодавства і врахувати поради, викладені нижче.

Слід розуміти, що юридично засновник виконує не обов’язки директора підприємства, а лише покладені на нього певні управлінські функції. І це головна його відмінність від директора — найманого працівника.

Виконання засновником обов’язків директора визначено такими нормами законодавства:

• ч. 2 ст. 65 та ч. 4 ст. 128 ГКУ, відповідно до якої засновник може здійснювати свої права на управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи на основі статуту або інших установчих документів.
• ч. 3 та ч. 4 ст. 8 Закону про бухоблік, відповідно до якої вести бухоблік, а отже, підписувати фінансову, податкову та іншу звітність має право засновник.
• п. 48.5.1 ПКУ, відповідно до якої власник може підписувати податкову декларація сам.

При цьому укладати трудовий договір із директором-засновником не потрібно, відповідно і не потрібно подавати повідомлення про прийняття на роботу. Якщо такого договору нема, то нема й обов’язку нараховувати або виплачувати засновнику заробітну плату. Тим більше жодна законодавча норма не зобов’язує власника підприємства укладати угоди з самим собою, в т. ч. і трудовий договір.

Оскільки згідно із законодавством трудові відносини передбачають оплату працю найманого працівника, то при оформленні повноважень засновника, як директора, питання про оплату його праці не ставиться.

Вихід із ситуації

Щоб виправити зазначену вище ситуацію починаємо відмотувати її назад.

І. Юридично правильно оформляємо виконання засновником функцій директора.

По-перше, в статуті підприємства слід зазначити порядок управління підприємством засновником (без оформлення із ним трудових відносин). Таке право засновника необхідно оформити рішенням загальних зборів (або рішенням засновника, якщо він один), в якому потрібно передбачити пункт, що дозволяє виконувати управління підприємством одному з його учасників.

При цьому на директора-засновника не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку і йому не нараховується винагорода за виконання представницьких функцій.

У протоколі рішення загальних зборів та статуті підприємства обов’язково необхідно вказати, що:

• керівник може діяти від імені підприємства без довіреності;
• із керівником не укладається трудовий договір;
• керівник не отримує винагороди за виконання своїх обов’язків.

Якщо таких положень у статуті підприємства немає, слід внести зміни до нього рішенням загальних зборів, оформленим протоколом, та подати зміни до державного реєстратора.

По-друге, не потрібно видавати наказ (розпорядження) про призначення засновника на посаду директора, робити запис у трудовій книжці, повідомляти територіальні органи ДФС про початок роботи на посаді директора.

Варто пам’ятати про головний принцип роботи директора-засновника — він виконує управлінські повноваження, а не трудові. Не слід давати контролюючим органам зайвий привід визнати діяльність директора-засновника виконанням трудових обов’язків, за що передбачено оплату праці та, відповідно, сплату зборів та податків.

По-третє, на директора-засновника недоцільно розробляти посадову інструкцію, оформляти службові відрядження, відпустки, компенсувати йому витрати, оплачувати листки непрацездатності. Все це лише підтвердить перебування директора-засновника у трудових відносинах із підприємством.

ІІ. Щодо заступника директора.

Щодо звільнення заступника директора «заднім» числом, зазначимо, що у разі звільнення працівника йому все ж мала нарахуватися заробітна плата за фактично відпрацьований час та нарахуватися всі виплати при звільненні відповідно до законодавства. Крім того, потрібно нарахувати та сплатити всі податки з цих сум та подати відповідні звіти, а у випадку, що розглядається, звіти не подавалися, то потрібно буде ще й сплатити всі штрафи, що звідси випливають.

Тому, альтернативою для підприємства буде наступне. Якщо роботодавцем було видано наказ про прийняття працівника на роботу та подано повідомлення про прийняття такого працівника на роботу до органів ДФС, потрібно анулювати наказ та подати «скасовуюче» повідомлення. Оскільки на практиці трапляються випадки, коли працівник відмовляється  виходити на роботу. Оскільки повідомлення подається за день до початку роботи працівника, то і заява про прийняття такого працівника також може бути відсутня.

Для таких випадків Постановою №413 надається можливість подання уточнюючого повідомлення у разі допущення помилки роботодавцем або необхідності внесення змін до повідомлення про прийняття працівника на роботу (тип «початкове» або «скасовуюче»).

При цьому Постановою №413 не визначено особливостей подання скасовуючого повідомлення. Тому його подають тоді, коли в цьому виникла потреба (ну не знали чи забули подати).

Штрафні санкції у розмірі мінімальної заробітної плати за порушення інших вимог трудового законодавства, передбачені ст. 265 КЗпП, застосовуються у разі неподання чи несвоєчасного подання повідом­лення про прийняття працівника на роботу лише з позначкою «початкове».

У разі, якщо підприємцем будо зроблено запис в трудову книжку, цей запис теж потрібно виправити, як помилково внесений, та зробити правильний, вже з фактичної дати прийняття за відповідним наказом.

Мінімізація штрафів

Виправивши таким чином ситуацію, підприємство заплатить тільки штрафи за неподання «нульових» податкових декларацій (розрахунків) в розмірі:

• 170 грн - за першу декларацію (ІІ квартал 2019 р.), оскільки підприємство, обиравши третю групу та подавши заяву на ЄП протягом 10 календарних днів з дня державної реєстрації, вважається платником ЄП з дати цієї самої державної реєстрації;
• по 1 020 грн – за кожну наступну (ІІІ та ІV квартали).

Також, можливо прийдеться сплатити штраф: у разі здійснення податківцями перевірки, коли буде визнано неподання чи невчасне подання скасовуючого повідомлення - порушенням, то підприємству, якщо не зможете довести свою правоту, загрожуватиме  штраф за порушення трудового законодавства в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (абз. 10 ст. 265 КЗпП).