Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» визначено, що базою нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5.
Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону №2464).
Статтею 65 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.
Якщо працівник, який одночасно є власником, виконував певну роботу на умовах трудового договору, укладеного відповідно до вимог ст. 21, 24 Кодексу законів про працю України, то йому повинна бути виплачена заробітна плата (згідно з трудовим договором (контрактом)), розмір якої не може бути меншим за мінімальний, установлений законодавством.
Таким чином, якщо установчими документами передбачено, що на період тимчасового припинення діяльності підприємства функцію керівника виконує його засновник, однак при цьому не отримує за це винагороди (доходу), то ЄВ не нараховується.