Документальне оформлення з охорони праці для організації з двома працівниками

Як зазначають фахівці Фонду нещасного випадку, трудове законодавство не розрізняє вимог охорони праці на великому чи малому підприємствах. Вимоги до всіх однакові.

За чинним законодавством, на підприємстві, навіть якщо на ньому працює один найнятий працівник, охорона праці повинна включати: 

• підбір безпечного виробничого процесу та устаткування;
• аналіз умов праці на діючих робочих місцях; 
• придбання сертифікованих засобів індивідуального захисту; 
• визначання пільг і компенсацій за роботу в шкідливих умовах праці; 
• організацію проведення попереднього і періодичного медичного огляду. 

Звісно, що надання спецодягу та інших засобів індивідуального захисту, атестація робочих місць та медичні огляди працівників здійснюються не на кожному підприємстві, установі, організації, а лише у випадках, передбачених законодавством з охорони праці. Але треба пам’ятати, що ці вимоги встановлені для усіх роботодавців, це частина трудового законодавства і його потрібно виконувати. 

У першу чергу потрібно:

1) Призначити наказом відповідальну особу за вирішення конкретних питань з охорони праці. На підприємствах з кількістю працівників менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися на договірних засадах сторонні фахівці, які мають не менше трьох років виробничого стажу і пройшли навчання з охорони праці (ст.15 Закону про охорону праці). Але хто б не виконував обов’язки служби охорони праці, роботодавець має дотримуватися Типового положення про службу охорони праці, зокрема, створити на його основі з урахуванням специфіки  виробництва  та видів  діяльності,  чисельності  працівників,  умов праці та інших факторів  власне Положення про службу охорони праці.

2) Організувати навчання. Призначена відповідальна особа за організацію охорони праці повинні пройти (за кошти роботодавця) навчання з охорони праці на спеціальних курсах в науково-виробничому або учбово-консультативному центрі та отримати відповідне посвідчення. У зазначеному вище Положенні про службу охорони праці мають міститися норми про навчання та перевірку знань з питань охорони праці, з якими мають бути ознайомлені працівники. Працівники, які не пройшли навчання, інструктажі, перевірку знань з питань охорони праці до роботи не допускаються.

3) Визначити небезпечні й шкідливі виробничі фактори, що діють на працівників. На кожному підприємств залежно від місцевих умов і особливостей виробництва роботодавець затверджує наказом перелік професій, посад і видів робіт з небезпечними й шкідливими факторами, що діють на людину в процесі її трудової діяльності, на які мають бути розроблені інструкції з охорони праці, що діють у межах підприємства.

4) Розробити інструкції. На кожен вид виконуваної роботи чи за професією розробити інструкції з охорони праці Ці інструкції мають встановлену форму, затверджуються керівником, реєструються у відповідному журналі відповідальним працівником з питань охорони праці і видаються під розписку на кожне робоче місце. Перелік діючих посадових інструкцій також затверджується наказом.

5) Проводити з працівниками інструктажі. Проведення інструктажу – прерогатива посадовця, на якого покладені подібні обов’язки наказом керівника та який пройшов навчання та перевірку таких знань. За характером і часом проведення інструктажів з питань охорони праці (далі – інструктажі) поділяються на:

• вступний;
• первинний;
• повторний;
• позаплановий;
• цільовий.

Відомості про проведення вступного інструктажу фіксуються у журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці. Відомості про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів заносяться до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. Журнали мають відповідати формі, визначеній Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (прошнуровані, пронумеровані та закріплені печаткою). При реєстрації у журналі інструктажів з охорони праці обов’язково має бути вказаний номер інструкції, відповідно до якої проводиться інструктаж.

7) Забезпечити обов’язкові медичні огляди працівників. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я (ст. 5 Закону). Для певних категорій працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, роботодавець зобов’язаний за власні кошти організувати та забезпечити проведення медичних оглядів працівників. Для цього створюється поіменний список професій і посад працівників для обов’язкового медичного огляду, укладається договір з лікувальним закладом на проведення медоглядів згідно з  графіком.

8) Забезпечити ведення та зберігання документації. Всі документи з охорони праці (журнали, інструкції, положення), звітність, а також накази, розпорядження з питань охорони праці повинні вестися згідно з вимогами до оформлення даних документів та в акуратному порядку зберігатися на підприємстві або по місцю здійснення підприємницької діяльності фізичною особою. 

Як роз’яснюють фахівці Фонду нещасного випадку, загальний перелік необхідних документів з охорони праці для малих підприємств та навіть для фізосіб-підприємців, які використовують найману працю (крім робіт з підвищеною небезпекою) наступний.

1. Накази:

• 1.1. Про призначення особи, відповідальної за охорону праці;
• 1.2. Про затвердження інструкцій по охороні праці;
• 1.3. Про затвердження Програми вступного інструктажу і Положення про пожежну безпеку;
• 1.4. Про затвердження програми знань пожежно-технічного мінімуму;
• 1.5. Про затвердження плану евакуації;
• 1.6. Про використання відкритого вогню;
• 2. Інструкція з охорони праці по професіях і видах робіт;
• 3. Посадова інструкція відповідальної особи з охорони праці;
• 4. Інструкція з пожежної безпеки;
• 5. Правила охорони праці при експлуатації ЕОМ;
• 6. Програма вступного інструктажу;
• 7. Програма занять по пожежно-технічному мінімуму;
• 8. Посадові інструкції кожного найнятого робітника;
• 9. Журнал реєстрації вступного інструктажу;
• 10. Журнал реєстрації інструктажів з охорони праці;
• 11. Журнал обліку реєстрації і видачі інструкцій з охорони праці.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, винні особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, фінансової та кримінальної відповідальності. 

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність

Посадову особу, яка винна у порушенні трудового законодавства або оплати праці може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Згідно зі ст. 41 та ст. 147 КЗпП, видів дисциплінарної відповідальності є два — догана або звільнення.

Також у таких випадках на посадових осіб підприємств поширюється й матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків. Відповідно до частини першої ст. 147-1 КЗпП право застосування дисциплінарного стягнення, а отже, і догани, надається тому органові, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) цього працівника.

На підприємстві право прийняття та звільнення працівників надається керівникові відповідно до статуту підприємства та укладеного з ним трудового договору (контракту). А це означає, що керівник підприємства завжди має право застосовувати дисциплінарне стягнення до будь-якого працівника цього підприємства, який вчинив дисциплінарний проступок.

Працівника не можна притягнути до дисциплінарної та матеріальної відповідальності, якщо:

• він діяв у стані крайньої необхідності;
• його дії віднесено до категорії нормального виробничо-господарського ризику, оскільки такі дії не є протиправними.

Але якщо внаслідок невиконання чи неналежного виконання працівником своїх трудових обов'язків підприємство втратило можливість одержати заплановані прибутки, то такого працівника можна притягнути до дисциплінарної відповідальності за вчинення відповідних винних і неправомірних діянь, що призвели до такої матеріальної шкоди. Хоча до матеріальної відповідальності за цю шкоду його не можна притягнути відповідно до частини четвертої ст. 130 КЗпП. 

Отже, до керівників підприємства як найманих працівників дисциплінарну та матеріальну відповідальність має право застосовувати той орган, який відповідно до законодавства і статуту приймає керівника на роботу.

Це може бути:

• міністерство чи інший орган, який здійснює управління державним або комунальним майном;
• власник приватного підприємства;
• збори учасників господарського товариства тощо.

Фінансова відповідальність

Також до роботодавців застосовується відповідальність згідно зі ст. 265 КЗпП у вигляді фінансової санкції (штрафу).  За порушення інших вимог трудового законодавства, крім прямо зазначені у ст. 265 КЗпП, накладається штраф у розмірі мінімальної зарплати (на сьогодні – 3200 грн, але фактичний розмір штрафу визначатиметься на момент встановлення порушення). 

Адміністративна та кримінальна відповідальність

Згідно із ст. 41 КУпАП, за порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці на працівників може бути накладений адмінштраф від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, від 68 грн до 170 грн) і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, від 340 грн до 680 грн). 

А ось порушення встановленого порядку повідомлення (надання інформації) Фонду нещасного випадку, про нещасний випадок на виробництві тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, від двадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто, від 340 грн до 850 грн). 

Згідно із ст. 271 ККУ, порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк. 

Те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.