Перерву у роботі підприємства трудове законодавство визначає як простій.
Згідно з ч. 1 ст. 34 КЗпП, «простій — це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами». Причому відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП час простою не з вини працівника оплачується у розрахунку не нижче 2/3 тарифної ставки розряду (окладу), встановленого працівникові.
Прийняття рішення про простій не потребує узгодження з профкомом або завчасного попередження працівників. На час простою правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективним договором може бути обумовлено як присутність працівників на робочому місці, так і надано дозвіл не перебувати на роботі.
Проте оскільки час простою треба оплачувати та оформлювати належним чином, то якщо йдеться про справді тимчасове зупинення роботи підприємства на короткий термін, доцільніше все ж таки застосовувати відпустки без збереження зарплати.
Відповідно до ст. 26 Закону про відпустки, така відпустка може надаватися працівникові за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Iз цього випливає, що відпустку може бути ініційовано як працівником, так і роботодавцем. Традиційним способом узгодження терміну такої відпустки є написання працівником заяви та видання відповідного наказу. За можливості так доцільно вчиняти і в разі, коли йдеться про відпустку, яка надається всім працівникам підприємства.
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 99 грн/міс
Передплатити
