Звільнення за власним бажанням у період відпустки

Вирішуючи поставлені питання, слід виходити з низки постулатів.

Перше: законодавство забороняє звільнення працівника під час його відпустки або тимчасової непрацездатності лише при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця. А звільнення у зв’язку з розірванням такого договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39 КЗпП), а також у деяких випадках припинення трудового договору (ст. 36) у цей період є можливим.

Друге: законом не передбачено відпрацювання двотижневого або іншого строку перед звільненням за власним бажанням. Стаття 38 КЗпП говорить про попередження про звільнення за 2 тижні (якщо немає поважних причин, що зобов’язують роботодавця розірвати трудовий договір у строк, в який просить працівник). Це означає, що працівник може попередити про своє наступне звільнення і під час відпустки або хвороби, подавши відповідну заяву.

Можливість звільнення під час відпустки (а точніше, в останній день відпустки) навіть окремо передбачена статтею 3 Закону про відпустки-¹— так звана відпустка з наступним звільненням. Тому відкликати працівника з відпустки для звільнення у день виходу на роботу підстав немає.

¹ Закон України від 15.11.96 р. №504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, після надходження заяви працівника, який перебуває у відпустці, щодо звільнення його під час відпустки (в останній день або в середині відпустки) за власним бажанням (ст. 38, 39 КЗпП) підприємство зобов’язане через 2 тижні або (за наявності поважних причин) в інший строк розірвати трудовий договір, видавши відповідний наказ про звільнення.

До речі, у заявах про звільнення завжди доцільно рекомендувати працівникам зазначати день звільнення — конкретну дату, що буде останнім днем перебування їх у трудових відносинах із підприємством.

Звичайно, якщо заява про звільнення надійшла від працівника під час відпустки, варто поцікавитися, чи не бажає він звільнитися в останній день відпустки. Але якщо працівник все-таки бажає звільнитися в середині відпустки, — немає законних підстав перешкоджати його звільненню.

Третє: при звільненні з працівником має бути проведено повний розрахунок, що включає виплату йому компенсації за всі дні невикористаної відпустки. Розрахунок цієї компенсації проводиться до дня звільнення включно. Оскільки дні відпустки, що припадали на календарні дні після дня звільнення, вже не вважатимуться днями відпустки, проводиться виправлення (сторнування) нарахованих відпусткових за ці дні.

Далі на день звільнення може виявитися одна з трьох можливих ситуацій:

а) працівник на день звільнення відгуляв рівну кількість «зароблених» днів відпустки за відпрацьований час. У цьому випадку компенсація за невикористану відпустку йому не нараховується, але він і не повинен повертати відпусткові;

б) працівник на день звільнення відгуляв дні відпустки наперед (за невідпрацьовану частину робочого року) — в цьому випадку він повинен повернути відпусткові, виплачені йому за ці дні (це передбачено ст. 22 Закону про відпустки. Зазначеним Законом передбачено також випадки, коли ці відрахування не проводяться (для звільнення за власним бажанням характерними можуть бути випадки звільнення у зв’язку з направленням на навчання чи виходом на пенсію);

в) працівникові до дня звільнення належиться компенсація за невикористані дні щорічної відпустки.

В усіх випадках обчислення тривалості відпустки (періоду відпрацьованого робочого року) здійснюється до дня звільнення. При розрахунку компенсації або сум, які працівник має повернути, враховуються виплачені йому відпусткові (у т. ч. за дні відпустки, які він фактично не відгуляв у зв’язку зі звільненням).