Компенсація при звільненні під час відпустки без збереження зарплати

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки, час перебування у відпустці без збереження зарплати зараховується до стажу роботи, що надає право на щорічну основну відпустку.

Отже, під час перебування у відпустці без збереження заробітної плати особа вважається працюючою та такою, що знаходиться в трудових відносинах, що підтверджується записами у трудовій книжці. Тобто, така відпустка включається до трудового (загального) стажу.

Таким чином, перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати не потрібно виключати при обчисленні днів, за які обчислюється щорічна відпустка, бо вона входить до стажу роботи. 

Тобто перебування працівника у березні у відпустці без збереження зарплати дає право на дні компенсації. 

Але при розрахунку середньої зарплати час, коли працівнику надавалася відпустка без збереження заробітної плати (ст. 25 та ст. 26 Закону про відпустки) виключається з розрахункового періоду (абз. 6 п. 2 Порядку №100). 

Згідно з абз. 2 п. 2 Порядку №100, працівникові,  який  пропрацював на підприємстві, в установі, організації  чи  у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які  в  межах  трудових  відносин  використовують  працю  найманих працівників,  менше  року,  середня  заробітна  плата обчислюється виходячи  з  виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається  відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Проведемо розрахунок:

1. Стаж працівника, який надає право працівнику на щорічну відпустку за період роботи: 67 к.дн. (8+28+31);

2. Кількість днів відпустки, за які належить виплатити компенсацію: 5 к.дн. ((24 : (365-11) х 67 к.дн) = 4,54 (заокруглення проводиться за математичним правилом);

3. Розрахунковий період – лютий 2022 р.

4. Розрахунок середньої зарплати. Припустимо, що зарплата працівника за лютий 2022 р. склала 10000,00 грн. Тоді середня зарплата становитиме: 357,14 грн (10000,00 грн : 28 к.дн);

5. Сума компенсаці складатиме: 1785,71 грн (357,14 грн х 5 к.дн).

Якщо працівник у місяці не відпрацював жодного дня, оскільки перебував у відпустці без збереження зарплати, то базу нарахування ЄСВ сформує компенсація за дні невикористаної щорічної відпустки. Тому за роботодавцем зберігається обов'язок щодо виконання вимоги про сплату ЄСВ з МЗП, передбачений ч. 5 ст. 8 Закону про ЄСВ. Тобто роботодавець має нарахувати ЄСВ-різницю та відобразити її в Додатку 1 об'єднаної звітності з кодом типу нарахувань «13». Тож, у Додатку 1 за березень місяць І кварталу об'єднаної звітності буде два рядки:

1-й рядок: 

• у графі 8 – код категорії ЗО «1»; 
• у графі 10 – «032022»; 
• у графах 13 та 14 – кількість днів «31»; 
• у графах 16 та 17 – 1785,71 грн; 
• у графі 20 – 392,86 грн; 
• інші графи заповнюються в загальному порядку.

2-й рядок: 

• у графі 8 – код категорії ЗО «1»; 
• у графі 9 – код типу нарахувань «13»; 
• у графі 10 – «032022»; 
• графи 13,14, 16, 17 – не заповнюються; 
• у графі 18 – 4714,29 грн (6500 грн  - 1785,71 грн); 
• у графі 20 – 1037,14 грн; 
• інші графи заповнюються в загальному порядку.

У Додатку 4ДФ за березень місяць І кварталу об'єднаної звітності нарахована компенсація працівнику буде відображатися одним рядком за ознакою доходу «101», а у графі 8 – відображається дата звільнення працівника «31032022».

Крім того, потрібно відобразити звільнення працівника в Додатку 5 за І квартал об'єднаної звітності. 

Таким чином, бухгалтеру потрібно донарахувати працівнику компенсацію відпустки ще за два дні (5 днів – 3 дні = 2 дні), нарахувати ЄСВ та утримати ПДФО та ВЗ.

Зазначимо, що згідно з п. 9-21 розд. VIII Закону про ЄСВ тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану та протягом 3 місяців після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану, штрафні санкції, визначені ч. 11 ст. 25 Закону про ЄСВ, не застосовуються. Не нараховується в цьому періоді й пеня.

У ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, виплати звільненим працівникам середнього заробітку будуть провадитися за весь час затримки остаточного розрахунку до дня фактичного розрахунку. 

Оскільки, підприємство не виплатило належну суму працівнику в останній день звільнення, то потрібно нарахувати середню зарплату за один день несвоєчасного розрахунку. Але якщо підприємство знаходиться у зоні бойових дій та у разі спору зможе це довести, то середню зарплату воно може не нараховувати. Про це свого часу зазначалося у постанові Верховного суду України від 11.11.2015 р. у справі № 6-2159 цс15.