Звільнення за нез’явлення протягом чотирьох місяців: право чи обов'язок роботодавця?

Саме тимчасова непрацездатність є однією з підстав, коли не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП. Однак ця норма має два винятки. Така гарантія не діє у разі звільнення працівника на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП – за нез’явлення працівника на роботу більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності (до цього строку не зараховуються відпустки по вагітності і пологах). Також ця норма не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства.

Слід мати на увазі, що на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП не можуть бути звільнені працівники, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. За такими працівниками місце роботи (посаду) зберігають до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Перелік професійних захворювань затверджений постановою КМУ від 08.11.2000 р. №1662.  При цьому конкретного списку захворювань, де вказаний строк збереження місця роботи при певному захворюванні, не встановлено. Проте  у ст. 25 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначається, що працівники, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз, листок непрацездатності може видаватися на строк до 10 місяців та, відповідно, протягом цього строку за такими особами зберігається місце роботи.

Отже, звільнити працівника за п. 5. ст. 40 КЗпП можливо вже на наступний день після закінчення терміну чотирьох місяців, якщо його хвороба не пов’язана з професійним захворюванням, або трудовим каліцтвом і не є захворюванням на туберкульоз.

Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов’язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності. Коли немає таких документів, що засвідчують цю обставину (довідки, лікарняні листки) підстава для звільнення може бути іншою – прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП.

Якщо працівник вийшов на роботу хоча б на один день або між лікарняними листами взяв щорічну відпустку «за свій рахунок» тощо, перебіг 4-місячного строку уривається. Підсумовувати періоди нез’явлення на роботу внаслідок тимчасової непрацездатності, тривалість яких менше чотирьох місяців не можна. На це звертає увагу Мін’юст у роз’ясненні від 01.02.2011 р.   

Передбачений п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП повинен спливти повністю. Його закінченням слід вважати відповідний день четвертого місяця з моменту, коли працівник не з’явився на роботу у зв’язку з хворобою.

Якщо ж перерви немає, звільнити працівника можна в перший день п’ятого місяця непрацездатності на підставі лікарняного листка та табелів обліку використання робочого часу.

Якщо керівництво підприємства приймає рішення про звільнення працівника, який хворіє тривалий час, до його трудової книжки вноситься такий запис: «Звільнено у зв’язку з нез’явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців поспіль унаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України».

Звільнення за нез’явлення протягом чотирьох місяців: право чи обовязок роботодавця?

Для того аби відповісти на запитання, слід зацитувати п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП:

«Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності».

Ключовими словами тут є «можуть бути розірвані», тобто можна розірвати трудовий договір у такому випадку, а можна і не розривати. Отже, звільнення за нез’явлення протягом чотирьох місяців – це право роботодавця, а не обов’язок.