Періодичність складання наказу про відрядження

Про особливості оформлення відряджень водіям, а також про роз’їзний характер робіт ми писали тут.

Відрядження

Відповідно до Інструкції №59, службовим відрядженням є поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. 

Як цією Інструкцією, так і пп. 170.9.1 ПКУ, встановлено обов’язок оформляти направлення у відрядження відповідним наказом керівника. Серед іншого, наказ має визначати строк (дату вибуття у відрядження і дату прибуття з відрядження).

Інструкція №59 є обов’язковою тільки для підприємств, установ та організацій, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів. Для інших вона має хіба що інформативний характер. Але чинне законодавство не містить іншого визначення поняття «відрядження». Тому ми можемо за аналогією користуватися цим терміном.

У будь-якому разі з наведеного зрозуміло, що відрядження має місце там, де водії направляються в інший населений пункт, ніж населений пункт, визначений постійним місцем їх роботи, і де знаходиться місце постійної стоянки автомобілів (гараж тощо). 

А відтак, поїздка в інший населений пункт і подальше повернення – це одне відрядження. Якщо водій виїхав у відрядження до кількох населених пунктів, після чого повернувся до постійного місця стоянки, – це також одне відрядження.

Якщо водій, наприклад, кожного дня їде до іншого населеного пункту і щодня повертається, то це вже кілька відряджень.

Щодо наказу

З тих норм законодавства, які ми навели, випливає, що наказ має оформлятися перед направленням у відрядження, а не після.

Отже, якщо підприємство знає наперед, куди та в які дні буде відрядження кожного працівника протягом наступного місяця, воно може скласти на початку місяця один наказ на увесь місяць. Хоча навряд чи це можливо на практиці. Тому наказ доведеться складати кожного разу перед направленням працівників у чергове відрядження.

Щодо авансового звіту, то згідно з пп. 170.9.2 ПКУ він має складатися до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження.

Тобто авансовий звіт слід складати після кожного факту повернення з відрядження, тобто, повернення до населеного пункту, в якому знаходиться місце постійної роботи водія.

Роз’їзний характер робіт

Зі змісту Постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 01.06.89 р. №169/10-87, яка й надалі діє в Україні на підставі Постанови Верховної Ради від 12.09.91 р. №1545, випливає, що роз'їзний характер робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв'язку з поїздками в неробочий час від місцезнаходження організації до місця роботи на об'єкті й назад (див. також листи Мінсоцполітики від 15.11.2013 р. №491/13/116-13, Мінпраці від 17.11.2006 р. №307/13/133-06).

Таким чином, якщо поїздки водіїв до інших населених пунктів будуть виконуватися в неробочий час, їх можна розцінювати як роз’їзний характер.

Причому відповідно до п. 2 розд. I Інструкції №59, службові поїздки працівників, постійна робота яких має роз'їзний характер, не вважаються відрядженнями. Хоча Інструкція №59 допускає, що інше може бути передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником та роботодавцем.

Тобто, якщо поїздки водіїв до інших населених пунктів виконуватимуться в неробочий час, згідно з колективним чи друговим договором такі поїздки можна визначити і як відрядження, і як роз’їзний характер роботи.

На відміну від відряджень, у разі роз’їзного характеру робіт виплачують не добові, а надбавки за роз’їзний характер робіт.

На відміну від добових у розмірі не вище граничних, визначених пп. 170.9.1 ПКУ, з надбавок утримуються ПДФО і ВЗ. Хоча ЄСВ на надбавки не нараховується, адже вони не входять до фонду оплати праці (див. п. 3.16 Інструкції №5).