Імпорт розчинника за кодом УКТ ЗЕД 2710121900: коли сплачується акциз та чи потрібна ліцензія на зберігання? (аудіоверсія)

Акциз при імпорті

Відповідно до пп. 213.1.3 ПКУ об’єктом оподаткування акцизним податком є операції з ввезення підакцизних товарів на митну територію України. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного податку наведені у пп. 215.3 ПКУ. До підакцизних товарів належать, зокрема, нафтопродукти та пальне групи 2710 УКТ ЗЕД.

Тому при митному оформленні товару за кодом УКТ ЗЕД 2710 12 19 00 акцизний податок сплачується у загальному порядку незалежно від того, що така сировина використовується не для продажу, а виключно у власному виробництві.

Тобто сам факт імпорту вже є підставою для виникнення акцизного податку при митному оформленні.

Чи потрібно реєструватися платником акцизного податку?

Після імпорту слід розмежовувати:

• обов’язок зі сплати акцизного податку при ввезенні підакцизного товару на митну територію України;
• статус платника акцизного податку.

Це різні правові режими, які регулюються окремими нормами ПКУ та не перебувають у прямій залежності один від одного. Сплата акцизу під час митного оформлення не означає автоматичного виникнення статусу платника акцизного податку.

Хто є платником акцизу?

Відповідно до пп. 212.1.15 ПКУ платником акцизного податку є особа, яка реалізує пальне.

Реалізація пального — будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

• до акцизного складу;
• до акцизного складу пересувного;
• для власного споживання чи промислової переробки;
• будь-яким іншим особам (пп. 14.1.212 ПКУ).

Водночас ПКУ прямо передбачає винятки. Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

• у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
• при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

При цьому у зазначеній ситуації платник може орієнтуватися на кожне із передбачених ПКУ звільнень залежно від умов використання та зберігання пального.

Так, якщо розчинник імпортується у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, операції з його подальшої передачі не вважаються реалізацією пального у розумінні пп. 14.1.212 ПКУ.

Якщо ж пальне імпортується у тарі більшого об’єму, необхідно аналізувати інше виключення — щодо використання пального виключно для власного споживання або промислової переробки суб’єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу — суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб’єкт господарювання — платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу (пп. 14.1.224 ПКУ).

Отже, підприємство здійснюватиме зберігання та розвантаження сировини. Проте чи утворюється при цьому акцизний склад?

Відповідно до пп. 14.1.6 ПКУ акцизним складом визнаються:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі — приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Також не є акцизним складом приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) — власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб’єктів господарювання, які є платниками єдиного податку четвертої групи.

Тому кожному підприємству необхідно окремо аналізувати:

• обсяги зберігання;
• обсяги отримання пального;
• характеристики резервуарів;
• спосіб використання сировини.

Отже, якщо за результатами аналізу критеріїв, визначених пп. 14.1.6 ПКУ, підприємство доходить висновку, що місце зберігання пального не є акцизним складом, то таке підприємство не набуває статусу розпорядника акцизного складу.

У такому випадку операції з використання пального виключно для власного споживання або промислової переробки не вважаються реалізацією пального у розумінні пп. 14.1.212 ПКУ. Відповідно, у підприємства не виникає обов’язку:

• реєструватися платником акцизного податку з реалізації пального;
• подавати заяву за формою №1-АКПС.

Чи потрібна ліцензія на зберігання?

За загальним правилом зберігання пального здійснюється за наявності ліцензії на право зберігання пального.

Для суб’єктів господарювання, які зберігають пальне виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, передбачено окремий вид ліцензії — ліцензія на право зберігання пального для власних потреб.

Ліцензія не потрібна, якщо пальне зберігається у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно – ч. 5 ст. 28 Закону №3817.

Тому, навіть якщо підприємство не є платником акцизу, це не завжди звільняє його від необхідності отримання ліцензії на зберігання пального.

Отже, якщо підприємство зберігає розчинник не у тарі об’ємом до 60 літрів включно, необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального для власних потреб.

Детальніше про порядок та особливості отримання такої ліцензії читайте у нашому матеріалі: «Ліцензування зберігання пального у 2025-2026 роках»

Висновки

1. При імпорті сировини за кодом УКТ ЗЕД 2710 12 19 00 акцизний податок сплачується під час митного оформлення, оскільки операція ввезення підакцизних товарів є об’єктом оподаткування;
2. Сам факт імпорту не означає автоматичної реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального. Якщо підприємство використовує сировину виключно для власного виробництва та не є розпорядником акцизного складу, підстав для реєстрації платником акцизу і, відповідно, подачі заяви за формою №1-АКПС немає;
3. Якщо підприємство зберігає розчинник виключно для власних потреб, то за загальним правилом необхідно отримати ліцензію на зберігання пального для власного споживання. Виняток — зберігання пального у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газових балонах), кожна об’ємом до 60 літрів включно. У такому випадку ліцензія не потрібна (ч. 5 ст. 28 Закону №3817). Отже, якщо розчинник зберігається не у відповідній тарі до 60 літрів, підприємству необхідно отримати ліцензію на зберігання пального.