Визначення поняття «фінансовий лізинг» у податковому законодавстві

Згідно з визначенням, наведеним у пп. 14.1.97 ПКУ, «фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».

Як зазначено у пп. 14.1.97 ПКУ, лізинг вважається фінансовим з метою оподаткування, якщо орендний договір містить одну з таких умов:

— об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі*;

— балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

— сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

— майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене на замовлення лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

-----------------------

* Під терміном «строк фінансового лізингу» слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов'язаних зі зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигід або винагород, пов'язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що випливають з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоотримувачу (орендарю) та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоотримувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору. 

--------------------

Кожна господарська операція здійснюється СГД для отримання прибутку, тож за договором фінансового лізингу лізингоотримувач сплачує лізингові платежі. Складові лізингових платежів передбачено ч. 2 ст. 16 Закону про фінансовий лізинг, такі платежі можуть включати:

1) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

2) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

3) компенсацію відсотків за кредитом;

4) інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Але Податковий кодекс для цілей оподаткування ПДВ та податком на прибуток виділяє лише дві частини лізингового платежу:

1) суму процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу;

2) частину лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу.

Тож для уникнення проблем з відображенням лізингового платежу в податковому обліку варто дотримуватись структури лізингового платежу, передбаченої ПКУ.

У межах договору фінлізингу передається право на користування та володіння об'єктом лізингу, право власності залишається за лізингодавцем. Якщо лізингоодержувач бажає придбати у власність предмет фінансового лізингу, то для цього слід укласти з лізингодавцем окремий договір купівлі-продажу. Право власності на предмет фінансового лізингу в такому разі переходить до лізингоодержувача з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачено іншого. Але у податковому обліку фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг належить до постачання товарів (пп. 14.1.191 ПКУ) і тягне за собою відповідні податкові наслідки.