КІФ – не фінансова установа: що з відсотками за отриманою позикою?

З 01 січня 2024 року набрав чинності Закон «Про фінансові послуги та фінансові компанії», і з цієї дати втрачає свою чинність Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Важливо, що законодавством визначено новий перелік фінансових послуг та надано нове визначення поняттю «фінансова установа». Так, фінансовими установами є надавачі фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії. Більш детально ми про це писали тут.

До фінансових послуг віднесено: страхування, надання коштів та банківських металів у кредит, залучення коштів та банківських металів, що підлягають поверненню, фінансовий лізинг,  факторинг, надання гарантій, торгівля валютними цінностями, фінансові платіжні послуги, фінансові послуги, що надаються в межах професійної діяльності на ринках капіталу, передбаченої ч. 2 ст. 41 Закону про ринки капіталу та організовані товарні ринки" (ст. 4 Закону про фінансові послуги та фінансові компанії)

І саме з початку  січня 2024 р. недержавні пенсійні фонди та корпоративні інвестиційні фонди втратили статус фінансових установ, а діяльність, яку вони здійснюють, відтепер не відноситься до фінансових послуг. Більш детально про це – тут.

Та незалежно від того, чи є КІФ фінансовою установою, чи ні, у податківців виникає питання саме про наявність ділової мети при включенні у витрати відсотків за позикою, отриманою від КІФ.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (пп. 14.1.231 ПКУ).

Абзацом шостим пп. 14.1.231 ПКУ прямо передбачено, що цей підпункт застосовується для цілей ст. 39 ПКУ, в тому числі при доведенні обставин, що свідчать про відсутність розумної економічної причини (ділової мети), у випадках, визначених пп. 140.5 ПКУ, які передбачають застосування відповідних положень ст. 39 ПКУ (Узагальнююча ПК від 13.01.2022 р. № 11).

Тобто, поняття ділової мети використовується тільки в контексті операцій з нерезидентами під час застосування правил трансфертного ціноутворення.

Але податківці часто визначають і «оцінюють» економічний ефект також і при перевірці резидентів, про що свідчить наявна судова практика, зокрема постанова від 07.07.2020 р. у справі №440/3633/19 та від 24.02.2021 р. у справі №640/24989/19.

Відповідно до пп. 134.1.1 ПКУ  об’єкт оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПКУ.

Так, фінансові витрати за відсотками відповідно до пп. 4 П(С)БО 31 визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані, тобто визнані зобов'язаннями (крім капіталізованих фінансових витрат – такі суми не визнаються витратами при нарахуванні процентів, а включаються до собівартості кваліфікаційного активу, крім суб'єктів малого підприємництва – для них діє загальне правило нарахування).

Від себе зауважимо, що податкових різниць щодо суми нарахованих відсотків за позикою, наданою резидентом, ПКУ не передбачено. Питання щодо розрахунку податкових різниць за борговими зобов’язаннями з нерезидентами ми розглядали тут.