Чи вважається приготування настоянок у ресторані виробництвом алкоголю?

Чому приготування настоянки в ресторані не є «виробництвом»?

Згідно з нормами Закону №3817, статус виробника алкогольних напоїв передбачає виконання низки вимог, які практично неможливо виконати в умовах закладу ресторанного господарства:

1. Сировина. Виробники лікеро-горілчаних виробів зобов'язані використовувати у процесі виключно спирт етиловий (ч. 11 ст. 3 Закону №3817). Ресторан же використовує вже готовий підакцизний товар — горілку.
2. Технологічний цикл. Виробництво потребує повного технологічного циклу, атестації приміщень та спеціального обладнання для розливу та маркування (ч. 10 ст. 3 Закону №3817).
3. Маркування. Виробник зобов’язаний розливати продукцію в споживчу тару та маркувати її марками акцизного податку. Ресторан, навпаки, відкупорює вже марковану виробником пляшку.

Отже, оскільки ресторан не використовує спирт як первинну сировину і не здійснює промисловий розлив у тару для подальшого продажу поза межами закладу, його діяльність не підпадає під визначення «виробництво». Аналогічну позицію підтверджує судова практика, зокрема рішення Львівського окружного адмінсуду від 01.03.2018 р. у справі №813/346/17: «основна відмінність приготування коктейлів від виробництва алкоголю - це відсутність повного технологічного циклу використання для приготування готових вироблених алкогольних напоїв вже ліцензованих виробників, а не первинної сировини, здійснення такого приготування в безпосередньо в ресторані».

Як класифікувати настоянку?

Діяльність ресторану з приготування настоянок слід розглядати через призму Правил роботи закладів ресторанного господарства. Пункт 3.5 Правил №219 дозволяє закладам надавати відвідувачам додаткові послуги. Настоювання купленої горілки на інгредієнтах (хрін, фрукти, прянощі) можна трактувати як послугу з покращення споживчих властивостей напою за фірмовим рецептом.

Хоча настоянка потребує часу для екстракції, а коктейль — швидкого змішування, логіка залишається ідентичною: використання ліцензованого алкоголю як бази для створення напою, що споживається на місці. Фактично підприємство продає послугу з приготування напою на основі алкоголю.

Документальне оформлення

Щоб мінімізувати ризики під час перевірок ДПС, рекомендуємо дотримуватися такого алгоритму:

1. Технологічні та калькуляційні картки: Складіть та затвердіть картки на кожну настоянку як на фірмовий напій. Чітко вкажіть базу (наприклад, «Горілка ТМ Х») та додаткові інгредієнти. Це підтвердить, що ви не «виробляєте» новий алкогольний напій, а готуєте складний напій;
2. Меню закладу: Уникайте сухої назви «Настоянка». Краще використовувати формулювання: «Горілка [Назва], настояна на корені хріну» або «Коктейль на основі горілки з додаванням меду та хріну». Це підкреслює, що основою є вже підакцизний товар;
3. Робота з РРО та акцизними марками: Акцизну марку бази (горілки) слід сканувати під час відкупорювання пляшки для приготування настоянки. При продажу готової настоянки через РРО у чеку зазначається код УКТ ЗЕД, який відповідає коду базового алкогольного напою;
4. Акцизний податок: Нагадуємо, що під час кожного продажу настоянки кінцевому споживачу нараховується роздрібний акцизний податок за ставкою 5% від вартості реалізованого напою. Докладніше див. у нашій новині.

Висновки:

1. Заклад громадського харчування має право виготовляти та продавати настоянки за наявності роздрібної ліцензії на алкоголь, розцінюючи це як приготування коктейлів (послугу харчування);
2. Обов’язковою є наявність затверджених технологічних карток, де базою вказано конкретний підакцизний алкоголь;
3. Код УКТ ЗЕД у чеку РРО має відповідати коду базового алкоголю, а акцизна марка сканується в момент відкупорювання пляшки-"донора".

Також читайте: Як продавати настоянки в ресторані?