Наймані працівники у підприємця: нюанси звільнення та оформлення

При прийнятті на роботу треба виконувати вимоги трудового законодавства, адже якщо підприємець використовує працю фізичних осіб, він є роботодавцем (пп. 14.1.222 ПКУ). Відносини між роботодавцем і співробітником будуються на основі трудового договору.

Працівник може бути допущений до роботи тільки після (ст. 24 КЗпП):

• укладення трудового договору;
• оформлення наказу (розпорядження) ФОП про прийняття на роботу;
• повідомлення фіскальної служби.

Принаймні, цього вимагає Мінсоцполітики.

З 1 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізацію фонду оплати праці» №77-VIII. Цим Законом, з Кодексу законів про працю України вилучено статтю 24-1, яка передбачала обов’язковість реєстрації трудових договорів укладених між працівниками та фізичними особами у державній службі зайнятості. На підставі цього, починаючи з 1 січня 2015 року, районні центри зайнятості більше не здійснюють реєстрацію трудових договорів укладених між працівниками та фізичними особами.

Отже, як прийняття працівника на роботу, так і звільнення працівника здійснюється без повідомлення центру зайнятості. Про звільнення працівника також не треба повідомляти ДФС. Але потрібно оформити наказ про таке звільнення.

В день звільнення підприємець зобов’язаний видати працівнику заповнену трудову книжку та провести з ним повний розрахунок (ст. 47 КЗпП). Якщо працівник у день звільнення не працював, то розрахуватися треба не пізніше наступного дня після висунення звільненим вимоги про розрахунок (ст. 116 КЗпП). Про нараховані суми, що належить виплатити працівнику при звільненні, ФОП має письмово повідомити працівника перед виплатою. У разі звільнення працівника за ініціативою ФОП він зобов'язаний також у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення. В інших випадках копія наказу видається на вимогу працівника (ст. 47 КЗпП).

Умови праці в режимі роботи неповного робочого тижня закріплені в КЗпП. Неповний робочий час — особливий режим робочого часу, що встановлюється за угодою між працівником та власником або адміністрацією підприємства (організації, установи) у формі неповного робочого дня чи неповного робочого тижня, за яким оплата праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Правовому регулюванню застосування неповного робочого часу присвячена стаття 56 КЗпП. Отже, оплата праці та відповідна сплата податків за умови праці в режимі неповного робочого тижня буде проводитись пропорційно до відпрацьованого часу. Докладніше про оплату праці і сплата ЄСВ в такому режимі роботи за правилами, які працюють з 01.01.2017 р., читайте тут.  

При цьому ПДФО (18%) та військовий збір (1,5%) утримуватимуться із фактично нарахованої зарплати працівника. Про те, хто матиме право на податкову соцпільгу у 2017 році, ми писали тут.