Контролюючі органи мають право вимагати у платника конфіденційні документи

Конфіденційною є інформація про фізособу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень (див. ст. 21 Закону України від 02.10.92 р. №2657-ХІІ «Про інформацію»). Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Конфіденційна інформація є інформацією з обмеженим доступом.

Згідно зі ст. 505 ЦКУ (1), комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом або у певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних наявним обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Зокрема, комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад та обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання згідно із законом (п. 1 ст. 36 ГКУ (2)).

Як бачите, підприємство самостійно визначає конфіденційну інформацію та інформацію, що містить комерційну таємницю. Щоб чітко знати, які документи містять конфіденційну інформацію або комерційну таємницю, це слід фіксувати або в самих цих документах чи у відповідному положенні або наказі по підприємству.

Будь-яким посадовим (службовим) особам контролюючих органів забороняється вимагати документи від платника податків у випадках, не передбачених ПКУ (п. 85.1 ПКУ).

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним (п. 85.2 ПКУ).

Згідно з п. 85.3 ПКУ, документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, передаються окремо із зазначенням посадової (службової) особи, яка їх отримала. Передача таких документів для їх огляду, вивчення та їх повернення оформляються актом у довільній формі, який підписують посадова (службова) особа органу державної податкової служби та платник податків (його представник). Крім того, посадові особи контролюючих органів, зокрема, зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (пп. 21.1.6 ПКУ).

Тож виходить, що перевіряльники все-таки мають право вимагати у платника податків документи, що є конфіденційними або містять комерційну таємницю, а платник податків, відповідно, повинен їх надати.

Але майте на увазі, що перевіряльники не мають права вимагати ті документи, які безпосередньо не пов'язані з предметом перевірки. Тож якщо перевіряють, наприклад, правильність нарахування ПЗ з ПДВ за поставкою товарів, податківці не можуть вимагати технологічну карту з виробництва такого товару. А от у разі перевірки правильності визначення (формування) собівартості такого товару вимога надати технологічну карту буде цілком правомірною. Радимо чітко відокремлювати обмежену інформацію від тієї, яку потрібно буде надавати до перевірок. Наприклад, секретні ноу-хау у виробництві продукції тримати окремо від технологічної карти її виробництва. При цьому формувати технологічні карти так, щоб мінімізувати розкриття конфіденційної інформації.

--1--

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.

--2--

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV.