Компенсація витрат у зв’язку із прийняттям на роботу в іншій місцевості

Як передбачено ст. 120 КЗпП, працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Зокрема, працівникам, які переїжджають у зв'язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсації, порядок їх виплати та надання гарантій особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв'язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством. На сьогодні це здійснює постанова КМУ від 02.03.1998 р. №255. 

Однак, роз’яснень, що малося на увазі під «попередньою домовленістю» в ст.120 КЗпП, навіть в Постанові КМУ №255 немає. Тому доводиться покладатися на роз’яснення від Мінпраці (Мінсоцполітики). 

Наприклад, у журналі "Праця і зарплата" №24 (844), від 26 червня 2013 р., відповідь Мінсоцполітики на запитання «Які документи слід подати працівникові в бухгалтерію підприємства для одержання допомоги у зв'язку з його переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість відповідно до ст. 120 КЗпП?» була така:

«Гарантії для працівників під час переїзду в іншу місцевість регулюються ст.120 КЗпП та постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.98 р. №255 «Про гарантії та компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість».

Іншою місцевістю в постанові визначено інший населений пункт. Тобто, інший населений пункт за існуючим адміністративно-територіальним поділом (місто, селище міського типу, населений пункт сільської місцевості), ніж той, де розташовувалося підприємство (установа, організація), в якому працював працівник до переведення.

Отже, виплати, передбачені ст.120 КЗпП та названою постановою, провадяться, якщо працівник переведений на роботу (із зазначенням у наказі про прийняття за переведенням) в інший населений пункт, ніж той, у якому розташовувалося підприємство, на якому він працював до переведення.

Під час переведення на роботу в іншу місцевість працівникові оплачується вартість його проїзду та членів сім'ї. Оплата провадиться в разі подання відповідних проїзних документів у порядку, встановленому для відряджень.

Розмір інших компенсаційних і гарантійних виплат під час переведення на роботу в іншу місцевість визначений названою постановою.»

Але, на нашу думку, зазначена відповідь стосується переведення працівника, а не його прийняття на роботу в іншу місцевість. А Постанова № 255, вочевидь, вважає ці підстави працевлаштування абсолютно різними. Адже для працівників, які не переводяться на роботу в іншу місцевість, а переїжджають у зв'язку з їх прийняттям (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, встановлено один виняток з правил про гарантії і компенсації, що надаються працівникам при переведенні: одноразова допомога (на працівника і на членів його сім'ї) виплачується їм за згодою сторін.

Отже, з метою отримання відповіді на ваше питання радимо звернутися до Мінсоцполітики, як до органу, до функції якого входить тлумачення чинного  законодавства з праці та надання роз’яснень за ним (пп. 79 п. 4 Положення № 389). 

На нашу ж думку, на сьогодні питання, чим має підтверджуватися попередня домовленість про прийняття працівника на роботу в іншу місцевість, для чого йому доводиться переїжджати, законодавчо не визначене. Тому, якщо працівник бажає отримати гарантії, встановлені Постановою №255, подбати про таке підтвердження має він сам.

Наприклад, це питання можна узгодити в умовах трудового договору (якщо він укладається у формі контракту) або у листуванні між майбутнім працівником та підприємством. В іншому випадку працівнику доведеться доводити, що його переїзд був пов’язаний із прийняттям на роботу, а не навпаки, йому довелося змінити місце роботи через переїзд. Якщо не буде доказів запрошення майбутнього роботодавця на роботу із зазначенням, що майбутньому працівнику доведеться змінити місцевість проживання, довести обов’язок такого роботодавця надати працівнику гарантії, передбачені Постановою № 255, буде непросто.   

Нагадаємо, що згідно із Постановою № 255 працівник, який був прийнятий на роботу в іншу місцевість, має право на оплату: 

1) вартості  проїзду  працівника  і  членів  його сім'ї (крім випадків, коли власник або уповноважений ним орган надає для цього відповідні   засоби   пересування)   у   порядку   і  в  розмірах, встановлених законодавством для відряджень;

2) витрати   на   перевезення  майна  залізничним,  водним  і автомобільним транспортом (загального користування) вагою  до  500 кілограмів  на  самого  працівника  і до 150 кілограмів на кожного члена сім'ї,  який переїжджає.  За згодою  роботодавця можуть бути оплачені витрати на перевезення майна більшої ваги.

• За відсутності  зазначених  видів  транспорту   можуть   бути оплачені  витрати  на перевезення майна повітряним транспортом від найближчої до місця роботи залізничної станції або від найближчого морського чи річкового порту, відкритого для навігації;

3) добові працівнику за кожний день перебування  в  дорозі  у розмірі, встановленому законодавством для відряджень;

4) заробітна  плата  за  дні   підготовки   до   переїзду   і влаштування на новому місці проживання,  але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі виходячи з  посадового  окладу (тарифної ставки) за новим місцем роботи.

Якщо заздалегідь точно визначити розмір належних працівникові сум  компенсації  неможливо,  то  за  згодою сторін йому видається аванс.

При цьому: одноразова допомога цим працівникам може виплачуватися за погодженням сторін. Якщо працівник  приймається  на  роботу на строк не більше одного року,  а сім'я  з  ним  не  переїжджає,  за погодженням  сторін  замість  виплати  одноразової  допомоги  йому можуть   відшкодовуватися   витрати,   пов'язані   з    тимчасовим проживанням  на  новому  місці.  Розмір  відшкодування  витрат  не повинен перевищувати 50% розміру добових.

Як бачимо, розмір частини зазначених виплат визначається за домовленістю між роботодавцем та працівником. Тому, на нашу думку, для їх виплати (якщо такий розмір не було визначено трудовим договором - контрактом) працівник має надати заяву (до якої, за наявності, надати копії документів про понесені витрати, що підлягають відшкодуванню). Однак фактична виплата здійснюється на підставі відповідного наказу керівника підприємства-роботодавця. Оскільки йдеться про грошові виплати, господарська операція з їх проведення, оформлюватиметься або видатковим касовим ордером (в разі виплати готівкою), або платіжним дорученням (в разі перерахування коштів на рахунок працівника в банку). Порядок виплати визначається самим працівником у його заяві (або в трудовому договорі-контракті).