Доступ до банківської таємниці за ініціативою податкового органу

Про банківську таємницю

Банківська таємниця є частиною права на приватність, що охороняється ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте думка, що банківська таємниця суб’єктів господарювання та фізичних осіб є абсолютно недоторканною для органів податкового контролю, є хибною. Останні тенденції законодавчих змін, навпаки, демонструють розширення переліку підстав для отримання такої інформації у позасудовому порядку, а також збільшення кількості судових справ щодо доступу до банківської таємниці за ініціативою податківців.

Відповідно до Закону №2121-III «Про банки і банківську діяльність», банківська таємниця визначається як інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування.

До неї, зокрема, належать:

• відомості про банківські рахунки;
• інформація про операції та правочини клієнта;
• його фінансово-економічний стан;
• організаційно-правова структура юридичної особи, її керівники та напрями діяльності;
• комерційна інформація тощо.

Практичні аспекти поводження з такими даними також регулюють Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені постановою Правління НБУ від 14.07.2006 р. №267. За наявності законних підстав податковий орган має необхідний обсяг повноважень для доступу до цих відомостей.

Позасудовий порядок (за письмовим запитом)

Згідно з пп. 20.1.5, пп. 20.1.50, пп. 73.3.5 ПКУ та ст. 62 Закону про банки, контролюючий орган може отримати від банків та інших фінансових установ інформацію, що містить банківську таємницю, на підставі письмового запиту. Механізм такого обміну даними деталізовано у Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245.

Отримання такої інформації за запитом можливе виключно у таких випадках:

• необхідність отримання інформації щодо наявності банківських рахунків/електронних гаманців;
• для обміну інформацією в податкових цілях за міжнародними договорами (в обсязі, визначеному цими договорами, або у разі виявлення іноземним компетентним органом недостовірних даних від фінансового агента);
• контроль за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за експортно-імпортними операціями;
• щодо операцій за рахунками е-резидентів (відомості про зарахування коштів, призначення платежу, ідентифікаційні дані та номер рахунку контрагента);
• розкриття структури власності та кінцевого бенефіціарного власника (якщо банку делеговані повноваження від нерезидентів, що діють через постійне представництво, або іноземних компаній з місцем ефективного управління в Україні);
• уточнення помилок або недостовірних даних у звітах про підзвітні рахунки (зокрема, за стандартом CRS);
• отримання уточнюючої інформації від фінансових агентів у межах поданих звітів про підзвітні рахунки.

Важливо!

Цей перелік є вичерпним. Обсяг інформації, що надається банком, суворо обмежується відповідною метою та підставою запиту. Отримання будь-якої іншої інформації, що виходить за ці межі, здійснюється виключно за рішенням суду.

Судовий порядок

Отримання доступу до банківської таємниці платника податків за ініціативою податкового органу здійснюється в межах окремого провадження (за правилами цивільного судочинства). Для цього податківці подають заяву до місцевого суду за місцезнаходженням фінансової установи.

Подаючи заяву, контролюючий орган зобов'язаний:

• обґрунтувати необхідність розкриття таємниці із посиланням на норми закону;
• чітко визначити обсяги (межі) розкриття інформації, період, за який вона надається, номери рахунків та мету використання даних;
• довести, що інші законні способи отримання цієї інформації були використані, але виявилися безрезультатними;
• довести неможливість здійснення податкового контролю без отримання цих відомостей.

Зверніть увагу!

розкриття банківської таємниці в межах цивільних справ можливе лише щодо тієї особи, відносно якої безпосередньо вимагається таке розкриття.

Суд розглядає таку заяву протягом 5 днів з дня її надходження у закритому судовому засіданні. Рішення суду про розкриття інформації підлягає негайному виконанню. Проте платник податків або банк мають право оскаржити його в апеляційному порядку протягом 5 днів  (оскарження не зупиняє виконання рішення).

Висновок

Систематизуючи судову практику, можна констатувати, що механізм розкриття банківської таємниці є дієвим інструментом податківців під час перевірок. Проте він вимагає від них ретельної підготовки. У переважній більшості випадків суди відмовляють податковим органам у доступі саме через невиконання ними процесуальних вимог (недоведеність неможливості отримати дані іншим шляхом тощо).

Бухгалтерам та керівникам підприємств варто враховувати ці сучасні реалії та вибудовувати стратегію захисту компанії, розуміючи всі інструменти, які є в арсеналі контролюючих органів.