Авансову оплату у валюті за проживання працівника у відрядженні у декларації про валютні цінності відображати не треба

Цілком зрозуміло, чому підприємство непокоїть це питання. Адже відповідно до ст. 9 Декрету №15-93 валютні цінності, зокрема іноземна валюта, яка перебуває за межами України, підлягають обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Зверніть увагу: обов'язок подання декларації стосується і підприємців — суб'єктів ЗЕД, адже такі особи також належать до суб'єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2 наказу Мінфіну України від 25.12.95 р. №207 (яким затверджено форму декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і перебувають за її межами) декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється в регіональних відділеннях НБУ та в ДПI за місцем обліку суб'єктів підприємницької діяльності. Суб'єкти підприємницької діяльності за наведеною формою в двох екземплярах обов'язково декларують валютні цінності, доходи та майно щокварталу в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності-1. Один примірник залишається в ДПI для обліку та контролю, другий зі штампом ДПI і підписом відповідальної особи повертається СПД. Цей примірник СПД подає до територіального управління НБУ за своїм місцезнаходженням.

Таким чином, протягом 2013-го року така декларація подається у строки, визначені ПКУ для квартальної звітності, — протягом 40 к. д., що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (згідно з п. 5 Порядку №419).

1- Спільні підприємства з іноземними інвестиціями — щокварталу до 20 числа наступного за звітним кварталом місяця і в терміни, встановлені для подання річної звітності, п. 3 наказу Мінфіну від 25.12.95 р. №207.

У декларації про валютні цінності зазначається така інформація:

1) про фінансові вкладення (внески до СФ, депозити, кошти, перераховані на придбання цінних паперів або іноземних страхових полісів, валютні кошти на рахунках, відкритих в іноземних банках) — розділ II;

2) про майно та товари за кордоном (внески до СФ, товари (роботи, послуги), які експортовано резидентом за межі України з оплатою в іноземній валюті і за які на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку, інше майно, в т. ч. нерухомість), — розділ III;

3) про доходи (дивіденди) в іноземній валюті, одержані за межами України, — розділ IV;

4) інформаційні відомості (вартість експортованих та імпортованих товарів, робіт, послуг, виручка в іноземній валюті, сума коштів, перерахованих за кордон, та виставлених і не погашених векселів за імпортними контрактами) — розділ V.

На жаль, чіткого порядку заповнення декларації чинним законодавством не встановлено.

Але оскільки на ДПСУ покладено обов'язок контролю за валютним декларуванням, то роз'яснення з її боку щодо заповнення декларації є дуже важливими (особливо якщо вони не суперечать роз'ясненням НБУ). Так, у листі ДПАУ від 08.10.2003 р. №15657/7/23-5317 було зазначено: «У розділах II — III зазначеної декларації відображаються валютні кошти та товари, що знаходяться за межами України з порушенням термінів розрахунків, встановлених статтями 1 і 2 Закону України від 23.09.94 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Розділ V декларації, в якому відображаються дані про проведені поточні операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема і про валютні кошти та товари, повернуті з порушенням законодавчо встановлених термінів, носить лише інформаційний характер».

Крім того, відповідно до п. 11 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, оплата витрат, пов'язаних з відрядженням за кордон, належить до поточних неторговельних операцій в іноземній валюті. А в листі від 31.07.2008 р. №354/4/17-0214 ДПАУ говорить: «оплата витрат, пов'язаних з відрядженням за кордон, є поточною неторговельною операцією в іноземній валюті і не підлягає декларуванню».

Таким чином, згідно з чинними роз'ясненнями податківців (щодо яких НБУ не заперечує), декларувати авансову оплату за проживання працівника, який згодом перебуватиме у відрядженні за кордоном, не треба.