Ситуація, яку ви описуєте, — класичний приклад супутньої продукції в розумінні пп. 330 та 428 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Мінпромполітики від 09.07.2007 №373. Тирса, стружка та інші відходи деревообробки придатної якості прямо названі супутньою продукцією у Додатку 4 до цих Методрекомендацій. Головне, що відрізняє її від зворотних відходів, — збережена якість: продукція відповідає стандартам чи технічним умовам, приймається технічним контролем і придатна або до продажу, або до подальшого використання, а не лише до утилізації з підвищеними витратами.
Ключовий принцип обліку такої продукції — її вартість не калькулюється окремо. Замість цього вона враховується у загальній калькуляції як окрема стаття «Супутня продукція» зі знаком «мінус», і саме на цю суму зменшується загальна виробнича собівартість. У підсумку формула виглядає так (п. 11 НП(С)БО 16, п. 430 Методрекомендацій №373):
Собівартість основної продукції = Загальна виробнича собівартість − Вартість супутньої продукції.
Оскільки у вас є два напрями використання тирси, метод оцінки для кожного буде різним — і саме напрям використання, а не вид продукції, визначає підхід (абз. 7 п. 11 НП(С)БО 16):
Для частини, що продається, застосовується справедлива вартість. Відповідно до п. 4 НП(С)БО 19 та додатку до нього, для готової продукції вона визначається як ціна реалізації за мінусом витрат на збут і нормального прибутку. На практиці, якщо у вас є стабільний ринок збуту тирси і в наказі про облікову політику зафіксовано визначення справедливої вартості за фактичною ціною продажу без додаткових коригувань, то саме ціна реалізації (без ПДВ) і буде тією сумою, за якою продукція оприбутковується на рахунку 26 «Готова продукція» (Дт 26 Кт 23).
Для частини, що йде на власні потреби (паливо), застосовується ціна можливого використання. НП(С)БО 16 не деталізує розрахунок, тому працює формула з п. 431 Методрекомендацій №373: ціна матеріалу, який заміщується тирсою (наприклад, вартість купівельного паливного брикету), за мінусом додаткових витрат на підготовку тирси до використання (сушіння, пресування тощо). Оприбуткування — Дт 20 «Виробничі запаси» (або 25 «Напівфабрикати», залежно від того, чи ведете ви окремий облік напівфабрикатів) Кт 23 «Виробництво».
Планова чи нормативна собівартість (ще два методи, дозволені п. 431 Методрекомендацій №373) застосовні лише тоді, коли перші два способи об’єктивно неможливо визначити, оскільки НП(С)БО 16 як стандарт вищого рівня має пріоритет над Методрекомендаціями, і використання цих запасних методів без потреби підвищує ризик при перевірці.
Щодо облікової політики — це не формальність, а ваш головний аргумент при документальній перевірці. Відповідно до п. 431 Методрекомендацій №373, наказ про облікову політику повинен містити перелік конкретних видів супутньої продукції з прив’язкою до техпроцесу та обраний метод оцінки для кожного напряму використання. Бажано додати порядок визначення вартості (хто, на підставі яких документів — прайс-листи, ринкові дослідження, калькуляції), а також підкріпити це технологічними картами виробництва, які підтверджують, що утворення тирси є технологічно неминучим. Без цього податківці під час перевірки можуть поставити під сумнів як правильність зменшення собівартості основної продукції, так і базу оподаткування ПДВ.
Стосовно ПДВ при продажу тирси — база оподаткування визначається за договірною вартістю, але не нижче звичайної ціни (п. 188.1 ПКУ). Оскільки справедлива вартість супутньої продукції зазвичай нижча за пропорційну частку загальних виробничих витрат, ДПС може спробувати трактувати це як заниження бази. Тому варто мати підтвердження ринковості ціни — прайс-листи, маркетингові дослідження, калькуляції з обґрунтуванням методу оцінки. Внутрішнє ж використання тирси ПДВ-наслідків не має: передача продукції у власне виробництво не є постачанням у розумінні пп. 14.1.191 ПКУ, оскільки право власності нікуди не переходить.
Читайте також: Супутня продукція у 2026 р: визначення собівартості та правила обліку за НП(С)БО 16 і Методрекомендаціями №373
Висновки
- Метод оцінки супутньої продукції залежить не від її виду, а від напряму використання: для реалізації застосовується справедлива вартість (ціна продажу мінус витрати на збут і прибуток), для власних потреб — ціна можливого використання (вартість матеріалу, що заміщується, мінус витрати на підготовку);
- Вартість супутньої продукції не калькулюється окремо, а зменшує загальну виробничу собівартість через від’ємну статтю калькуляції «Супутня продукція» — саме так формується собівартість основного продукту;
- Перелік видів супутньої продукції, обраний метод оцінки та порядок його визначення обов’язково фіксуються в наказі про облікову політику разом із технологічними картами — це основний захист від донарахувань з податку на прибуток і ПДВ під час перевірки ДПС.
Найкращі консультації – тепер у Telegram та Viber!
Читайте відповіді «Дебету-Кредиту» на найцікавіші та найактуальніші запитання у популярних месенджерах!
Доступ до повного тексту цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Ще не передплатник, проте теж хочете скористатись такою можливістю?
Оформіть пакет «Мій асистент» усього за 199 грн/міс або спробуйте безкоштовну передплату на 14 днів прямо зараз
