Пролонгована заборгованість: чи треба дисконтувати?

Це питання досліджував Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 р. у справі №826/16321/18.

На думку суду, з положень бухобліку випливає:

— якщо операція з пролонгації позики на термін, що не перевищує 12 місяців, то в бухобліку відображається за рахунками поточних зобов’язань;

— якщо термін продовження дії перевищує один рік — за рахунками довгострокових зобов’язань.

Із цього суд доходить висновку, що визначальним є не термін погашення такої заборгованості, а строк, на який продовжено дію договору.

Втім, не радимо відразу радіти й спокійно спати, якщо підприємство має по кілька разів пролонговану заборгованість на 12 місяців, адже суд розглядав норми, що діяли ще до 29.10.2019 р. До цієї дати діяла була норма п. 8 П(С)БО 11, згідно з якою зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов’язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове. Наразі ж ця норма виключена.

Тому щодо пролонгації договорів позиція Верховного Суду із врахуванням змінених норм П(С)БО 10 та П(С)БО 11, що діють із 29.10.2019 р., тільки формуватиметься.

Ми ж не радимо користуватися таким методом, як щорічна пролонгація договору на 1 рік, для уникнення дисконтування.

Так, формально така «пролонгована» заборгованість є поточною, адже на дату балансу, коли закінчується 1 рік із дати балансу визнання поточної заборгованості, є додаткова угода до договору, яка говорить про продовження строку погашення у 1 рік, а тому на дату балансу така заборгованість знову номінально відповідає визначенню «поточна заборгованість» у П(С)БО 11.

Але такі правовідносини будуть під прицілом податківців, які вважають, що підприємство таким чином завуальовує признання довгострокової заборгованості. І, як варіант, податківці будуть перекваліфіковувати поточну заборгованість у дострокову та самостійно дисконтувати її.

Підтвердженням цьому є, зокрема, й згадана вище постанова ВСУ, адже розпочиналася судова справа з того, що податківці саме перекваліфікували заборгованість з поточної в довгострокову через постійну пролонгацію договору позики:

«З контексту наведених положень П(С)БО 11 можна дійти висновку, що зобов’язання, які виникли на підставі договору позики від 01 серпня 2006 року №01/08-06, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов’язань. Такі зобов’язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення» (Рішення Окружного адмінсуду м. Києва від 04.12.2018 р. у справі №826/16321/18).

Крім цього на замітку наведемо позицію іншого суду — Рішення Дніпропетровського окружного адмінсуду від 28.11.2019 р. у справі №160/6107/19: «…проведеною перевіркою підприємства «А» встановлено заниження останнім доходу за 2018 рік на суму ... грн внаслідок непроведення дисконтування кредиторської заборгованості з наданої за договорами 2015 та 2016 рр. з підприємством «Б» та «В», поворотної фінансової допомоги та невідображення фінансового доходу від такого дисконтування, в той час як вказані зобов’язання є довгостроковими через пролонгацію кожного року строків їх повернення на підставі додаткових угод до договорів про надання фінансової допомоги…

… від 05.10.2015 р. №105 з підприємством «Б», за умовами якого підприємство «А» отримало фінансову допомогу у розмірі 3600000,00 грн. Відповідно до п. 4.1 цього Договору фінансова допомога надається на строк до 25.12.2015 р. За умовами п. 4.2 цього Договору термін повернення допомоги визначений в строк до 31.12.2015 р. Додатковою угодою від 31.12.2015 р. №1 термін повернення допомоги продовжено до 31.12.2016 р.; додатковою угодою від 30.12.2016 р. №3 — продовжено до 31.12.2017 р.; додатковою угодою від 22.12.2017 р. №4 — продовжено до 31.12.2018 р. Додатковою угодою від 21.12.2018 р. №5 термін повернення допомоги змінений на 31.12.2019 р...».

Проаналізувавши норми МСФЗ та умови договорів, суд дійшов висновку, що оскільки відповідно до додаткових угод до вищевказаних договорів про надання поворотної фінансової допомоги строк її повернення неодноразово з 2015 р. та з 2016 р. пролонговувався, тобто строк погашення зобов’язань щодо повернення фінансової допомоги був більший ніж 12 місяців після звітної дати, а станом як на час проведення перевірки, так і на час розгляду справи судом фінансове зобов’язання підприємства «А» з погашення поворотної фінансової допомоги, термін якої продовжено до 31.12.2019 р. не виконано і непогашена частина цієї допомоги становить 5608000,00 грн, суд погоджується з доводами контролюючого органу про те, що такі зобов’язання є довгостроковими відповідно до п. 69 МСБО 1. Отже, виходячи з вищезазначеного, отримана фінансова допомога станом на 31.12.2018 р. є довгостроковим зобов’язанням.

Тобто суд дійшов висновку, що відправна точка для визначення строку погашення починається не з дати щорічної пролонгації договору за ПФД, а з дати виникнення такої заборгованості. А це є важливим для визначення заборгованості поточною чи довгостроковою.

Можливо, хтось зараз скаже — так тут же Міжнародні стандарти обліку, а не національні? Так, але суть одна й та ж. Суд говорить саме за критерій — строк погашення зобов’язань менший/більший ніж 12 місяців після звітної дати — для віднесення зобов’язання до поточних чи довгострокових. Тоді як відповідно до пп. «в» п. 69 МСБО 1 суб’єкт господарювання класифікує зобов’язання як поточне, якщо зобов’язання підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців після звітного періоду. Суб’єкт господарювання повинен класифікувати всі інші зобов’язання як непоточні.

Теж саме говориться і в національних стандартах бухобліку. Згідно з п. 4 П(С)БО 11 поточні зобов’язання — це зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу. Довгострокові зобов’язання — всі зобов’язання, які не є поточними зобов’язаннями.