Співпраця турагентів та платників ЄП 2-ї групи є цілком можливою

Насамперед зазначимо, що ПКУ не містить обмежень щодо співпраці турагентів із платниками податків залежно від того, на якій системі оподаткування такі платники податків перебувають. А згідно зі ст. 5 Закону про туризм-¹ туристичні агенти (далі — турагенти) — це юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг. Тобто і з цього боку обмежень жодних немає, адже послуги з проживання входять до складу послуг, які надають суб’єкти туристичної діяльності (ст. 5 Закону про туризм).

^1- Закон України від 15.09.95 р. №324/95-ВР «Про туризм».

Щодо ФОП 2-ї групи платників ЄП зазначимо таке. Згідно з пп. 2 п. 291.4 ПКУ, у 2-й групі платників ЄП можуть перебувати: фізичні особи — підприємці, які провадять господарську діяльність з надання послуг, у т. ч. побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

1) не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

2) обсяг доходу не перевищує 1 000 000 гривень.

Знову ж таки, юридичної заборони надавати послуги юрособам у підприємців немає. Але для того щоб зберегти статус платника ЄП, їм не можна надавати послуги юрособам на загальній системі оподаткування.

Якщо турагент — «єдиноподатник», то питання щодо можливості співпраці поза сумнівом. А ось чи можлива така співпраця без втрати статусу платника ЄП із турагентом на загальній системі оподаткування? З погляду автора — так, можлива. Зверніть увагу, що згідно з наведеним вище турагент не є споживачем послуг, які надає підприємець. Він є посередником між підприємцем та споживачами послуг з проживання. При цьому агенти діють від імені та за рахунок замовника (що має бути встановлено агентським договором).

Основні вимоги до агентського договору встановлені гл. 31 ГКУ. Так, згідно з ч. 1 ст. 297 ГКУ, за агентським договором одна сторона (агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта та за його рахунок. При цьому не є агентами, зокрема, юрособи, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені (ч. 3 ст. 295 ГКУ).

Агентський договір повинен визначати сферу, характер та порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права й обов’язки сторін, умови та розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами (ч. 2 ст. 297 ГКУ). За ст. 301 ГКУ відповідно до агентського договору агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором. При цьому агентська винагорода виплачується агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною за його посередництва, якщо інше не передбачено договором сторін.

Також згідно з пп. 153.4.1 та пп. 153.4.2 ПКУ:

1) не включаються до доходу та не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв’язку із залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на таке майно;

2) не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв’язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.

Отже, якщо турагент (посередник) вчиняє дії за рахунок та в інтересах підприємця, то навіть якщо такий турагент буде отримувати на власний рахунок кошти, що надійшли від продажу послуг проживання, такі кошти не є власністю такого турагента і не включаються до складу його доходів. I якщо турагент уклав договір із підприємцем про те, що такий турагент від імені та за рахунок підприємця пропонує споживачам послуги з проживання, знаходить для підприємства нових клієнтів та збільшує таким чином його дохід, отримуючи за це агентську винагороду, жодної передачі послуг з проживання між турагентом і підприємцем не відбувається.

Тож жодних підстав, навіть формальних (актів про надання послуг, рахунків готелю тощо) говорити про те, що підприємець надає послуги юрособі на загальній системі оподаткування, немає. А щодо отримання послуг таким підприємцем від юросіб на загальній системі оподаткування (у наведеній ситуації — агентських послуг) ПКУ обмежень не містить.