Підприємець-"єдинник" та надання приміщення в оренду

Підпунктом 291.5.3 ПКУ передбачено, що фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів, не можуть бути платниками єдиного податку. 

Отже, на визначення права на отримання статусу платника єдиного податку (будь-якої групи) впливає не те, яку площу нежитлового приміщення підприємець надає в оренду, а те, якою є загальна площа такого приміщення. У зазначеному в запитанні випадку загальна площа приміщення, частина якого надаватиметься в оренду, становить 570 кв. м, що більше ніж 300 кв. м, тому, на нашу думку, податківці праві, коли відмовляють ФОП у переході на спрощену систему оподаткування. Така позиція податківців наводилася і в їх роз’ясненнях, зокрема, у «Віснику» - офіційному виданні ДФСУ. 

Хоча на самому сайті ДФСУ, у «ЗІР», зараз міститься інша точка зору з цього приводу. Так, у відповіді на запитання: «Чи має право ФОП - платник ЄП здавати в оренду частину нежитлового приміщення (до 300 кв. метрів), якщо загальна площа даного приміщення перевищує 300 кв. метрів?», податківці доходять до висновку: «фізична особа - підприємець може перебувати на спрощеній системі оподаткування та здавати частину нежитлового приміщення в оренду до 300 квадратних метрів, за умови, що решта нежитлового приміщення не перебуває в оренді». Тобто, у цій консультації податківці порівнюють із критерієм 300 кв. м не загальну площу нежитлового приміщення, а лише тієї його частини, яка надається підприємцем у оренду. 

Така точка зору центрального податкового органу неодноразово повторювалася територіальними органами ДФС, наприклад, тут і тут.

Втім, слід пам’ятати, що роз’яснення на сайті ДФСУ мають виключно роз’яснювальний характер і не мають юридичної сили нормативного документу, яким є, зокрема, ПКУ. А в ПКУ такого прямого висновку немає, до того ж, на нашу думку, останнє роз’яснення суперечить діючій редакції пп. 291.5.3 ПКУ. Тож, послатися на таке роз’яснення у переговорах із податківцями звісно можна, але вони не зобов’язані слідувати таким роз’ясненням і можуть як брати їх до уваги, так і ні.