Реорганізація шляхом виділу: податкові ризики та судова практика

Податковий контроль та перевірки

Позапланова перевірка

Початок реорганізації є підставою для проведення позапланової документальної перевірки (пп. 78.1.7 ПКУ).

Слід зважити, що приписи ПКУ не передбачають чіткий проміжок часу в межах якого вказана перевірка може розпочатись, що дозволяє контролюючому органу широко тлумачити вказану норму й проводити перевірки фактично й після завершення процедури виділу. Основна мета перевірки — оцінити вплив реорганізації на розрахунки платника податків із бюджетом.

Планова перевірка

Факт реорганізації розглядається податковими органами як ризиковий фактор при прийнятті рішення щодо включення платника до плану перевірок.

Типові порушення при здійсненні виділу (аналіз судової практики)

Аналіз судової практики Верховного Суду за період з 2024 року по березень 2026 року дає можливість узагальнити типові порушення, які стають предметом спорів між платниками податків та ДПС, зокрема:

• визнання виділення удаваним, зазначаючи при цьому, що активи які передавались за розподільчим балансом вже були реалізовані до початку процедури реорганізації неустановленим особам поза бухгалтерським та податковим обліком;
• визнання виділу таким, що фактично не відбувся через порушення процедури реорганізації, внаслідок чого передані за розподільчим балансом активи прирівнюються до поставки товару;
• кваліфікація передачі активів за розподільчим балансом як операції з постачання. 

Фактично всі зазначені порушення зводяться до перекваліфікації операцй передачі активів при реорганізації у звичайну операцію постачання. У результаті таких висновків податкові органи можуть донараховувати ПДВ, акциз (у разі передачі підакцизних товарів) та податок на прибуток.

Важливо. Контролюючий орган має право звернутися до суду з вимогою про визнання виділу недійсним і застосування передбачених законом наслідків, зокрема щодо недійсності правочинів та стягнення коштів у дохід держави. Така позиція відображена у низці постанов Верховного Суду у справах №160/29715/23 від 13.10.2025, №160/28124/24 від 01.10.2024, №160/9197/24 від 20.03.2025, №160/32652/24 від 29.09.2025, №160/21748/24 від 18.06.2025, №320/6091/24 від 28.04.2025.

Судова практика на користь платника податків

Аналіз судової практики Верховного Суду свідчить, що ми також маємо сформовану й послідовну правову позицію на користь платників податків, яка має суттєве значення для захисту під час перевірок:

1. Щодо правової природи операції виділу

Насамперед Верховний Суд виходить із того, що реорганізація шляхом виділу має особливу правову природу, яка відрізняється від звичайних господарських операцій.

Зокрема, у своїх рішеннях суд зазначає, що:

• передача активів і зобов’язань за розподільчим балансом не є операцією з постачання у розумінні податкового законодавства; 
• виділ не є цивільно-правовою угодою, оскільки не передбачає класичного переходу права власності; 
• відбувається не відчуження майна, а перерозподіл активів між суб’єктами господарювання. 

Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду у справах №160/29715/23 від 13.10.2025, №320/6091/24 від 28.04.2025, №160/32652/24 від 29.09.2025, №160/9197/24 від 20.03.2025.

2. Щодо податку на прибуток та доходу

Окрему увагу Верховний Суд приділяє питанню виникнення доходу. У постанові у справі №160/28124/24 від 01.10.2025 суд дійшов висновку, що створення нової юридичної особи шляхом виділу, передача їй активів і зобов’язань не призводять до виникнення доходу у підприємства, з якого здійснюється виділ. Відповідно, твердження про безоплатність отримання майна новоствореним товариством є безпідставними та не відповідають законодавству (Постанова ВСУ у справі №160/32652/24 від 29.09.2025).

З огляду на це, реорганізація шляхом виділу може бути ефективним інструментом для досягнення як управлінських, так і економічних цілей. Відмовлятися від неї недоцільно, однак важливо застосовувати зважений підхід і заздалегідь враховувати потенційні ризики, що дозволить уникнути негативних наслідків для підприємств

Для мінімізації ризиків необхідно:

• Обґрунтувати доцільність реорганізації (наприклад, оптимізація управління, розвиток нового напрямку, залучення інвестицій);
• Чітко дотримуватись процедури виділу;
• Забезпечити наявність належним чином оформленої документації – всі рішення та операції повинні підтверджуватись протоколами, договорами, актами, інвентаризаційними описами, тощо.

Після передачі активів і зобов’язань перевірити відповідність бухгалтерського обліку податковій звітності та реєстраційним документам.

Висновки

1. Реорганізація шляхом виділу супроводжується підвищеним податковим контролем (позапланові та можливі планові перевірки), а також ризиком перекваліфікації операцій у постачання з відповідними донарахуваннями ПДВ, акцизу та податку на прибуток;

2. Попри наявність ризику судового оскарження з боку контролюючого органу, який може вимагати визнання виділу недійсним та застосування відповідних правових наслідків, також є судова практика, яка підтверджує, що реорганізація шляхом виділу має самостійну правову природу, не є операцією постачання чи цивільно-правовою угодою, не створює об’єкта оподаткування ПДВ та не призводить до виникнення доходу у підприємства, з якого здійснюється виділ, а отже за належного дотримання процедури й належного документального оформлення може бути ефективно захищена платником податків;

3. Ключовим для мінімізації ризиків є належне обґрунтування ділової мети реорганізації, суворе дотримання процедури та належне документальне оформлення всіх етапів виділу.