Поділ безперервної частини основної відпустки у воєнний час

Чи можна під час дії воєнного стану ділити безперервну частину основної відпустки за бажанням працівника? 

Перш за все, зазначимо, що «безперервна частина основної відпустки» визначена ч. 1 ст. 12 Закону про відпустки і становить 14 календарних днів на рік. А питання, очевидно, виникло тому, що під час дії воєнного стану застосовуються спеціальні норми Закону №2136, які мають пріоритет над базовими нормами трудового законодавства, які діяли у мирний час. То як зараз із поділом відпусток? 

Частина 1 ст. 12 Закону №2136 дає право роботодавцю за власним рішенням обмежити у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Тобто, якщо для працівника певної категорії Законом про відпустки або іншими законами встановлено тривалість щорічної основної відпустки більше, ніж базову (24 дні), то будь-який роботодавець має право надати у певному році, під час дії воєнного стану, лише 24 календарні дні основної щорічної відпустки. Водночас невикористані під час війни дні відпустки не втрачаються, а надаються після припинення чи скасування воєнного стану.

А якщо відпустка зароблена і не використана до війни? У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.

Крім того, у період дії воєнного стану роботодавець може і взагалі відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку). Проте, це право вже є у роботодавця, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.

Але, наголосимо, що виконання норм Закону №2136 є правом, а не обов'язком роботодавця. Отже, таке обмеження можна застосовувати, а можна і не застосовувати, прийняти рішення має роботодавець. 

Тепер, якщо є щорічна основна відпустка, яку роботодавець погоджується надати, подивимося, як її поділити. 

Норма ч. 1 ст. 12 Закону про відпустки Законом №2136 не скасована. Тобто, вона діюча і надає право працівнику ділити щорічну основну відпустку на будь-яку кількість календарних днів за його бажанням, але якщо безперервна її частина буде 14 календарних днів.

Таким чином, ст. 12 Закону про відпустки забороняє поділ безперервної частини основної відпустки, навіть за бажанням працівника. А от щодо поділу решти календарних днів щорічної відпустки жодних заборон чи обмежень немає.

Чи передбачені штрафи за поділ основної безперервної частини відпустки? 

Оскільки поділ основної безперервної частини відпустки є порушенням Закону про відпустки, хоча б він і відбувся на прохання працівника, роботодавцю загрожуватиме фінансовий штраф у розмірі 1 МЗП, як за порушення інших вимог законодавства про працю (абз. 9 ч. 2 ст. 265 КЗпП). 

Також, посадовій особі підприємства, яка дозволила такий поділ (тобто, керівнику) загрожує адмінштраф за ч. 1 ст. 41 КУпАП у розмірі від 30 до 100 нмдг (510,00 грн – 1700,00 грн). Справи про такі порушення розглядаються в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах (ст. 221 КУпАП). А отже, у такому разі адмінстягнення накладається (ст. 38 КУпАП):    

• щодо разових порушень – протягом трьох місяців із дня вчинення;    
• триваючих порушень – не пізніше як через три місяці з дня їх виявлення.

На жаль, законодавство не містить визначення поняття «триваюче правопорушення», але з роз’яснень держорганів випливає, що таким є правопорушення, яке можна виявити в ході перевірки (та не виправлене в момент перевірки). 

Чи можуть працівники (за бажанням) не використовувати щорічну основну, щорічну додаткову відпустку під час дії воєнного стану?

Якщо працівник не бажає брати основну щорічну відпустку під час воєнного часу, а графіку надання відпусток на підприємстві немає, то він може її не брати, оскільки норми ч. 7 ст. 79, ч. 5 ст. 80 КЗпП та ч. 5 ст. 11, ч. 2 ст. 12 Закону про відпустки у період дії воєнного стану не застосовуються, а саме про те, що:

• невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка;
• забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Крім того, спрямувати працівника у відпустку, навіть оплачувану, без його згоди роботодавець не має права. 

Проте, якщо працівник сам бажає перенести додаткову відпустку, яка йому належить за законом, він має зважати на той факт, що не всі такі відпустки підлягають перенесенню на наступний рік, як наприклад додаткова відпустка учаснику бойових дій. Тож, якщо працівник відмовиться він такої відпустки в поточному році, має знати, - що право на неї він в наступному році за попередній - втратить.