Згідно з пп. 14.1.267 ПКУ, позика — це «грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики». Тобто якщо позикодавець є нерезидентом з офшорним статусом, то
хоча ця позика і буде з нарахуванням процентів, проте вона не відповідає визначенню позики за Податковим кодексом. I відповідно підприємство-позичальник не може застосовувати ні норми пп. 138.10.5 ПКУ (яким дозволяється до складу інших витрат включати фінансові витрати, до яких, зокрема, належать і витрати на нарахування процентів за користування кредитами та позиками), ні норми ст. 141 ПКУ, які встановлюють особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями.
Щодо самого тіла офшорної позики, яка за ПКУ і не є позикою, позичальнику слід врахувати таке. Норми спеціальних пп. 153.4.1 та 153.4.2 ПКУ, що регулюють облік операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями, позичальник також не може застосовувати. Тобто він не матиме права при отриманні тіла позики не відображати його в доходах, а при поверненні — у витратах. Отже, тільки якщо позика відповідає критеріям, встановленим пп. 14.1.267 ПКУ, облік доходів і витрат здійснюється відповідно до пп. 138.10.5, ст. 141, пп. 153.4.1 і пп. 153.4.2 ПКУ. Підтверджує такий висновок і лист ДПАУ від 06.05.2011 р. №12818/7/15-03-17.
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 116 грн/міс
Передплатити