Виручки від реалізації заставленого майна не досить для погашення кредиту від ломбарду: як бути?

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі – Держфінпослуг) розпорядженням від 26.04.2005 р.  3981 затвердила Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами (далі - Положення).

Пунктом 1.2 Положення зазначено, що ломбард - це фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду.

Ломбардна операція - це операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою, з отримання коштів від юридичної особи, що є фінансовою установою, згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей. Ломбардні операції є різновидом кредиту під заставу (пп. 14.1.100 ПКУ).

Поняття «застава» визначено у ст. 572 ЦКУ та ст. 1 Закону № 2654, яке включає в себе те, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає, зокрема, на підставі договору (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Далі дивимося, що відбувається, коли позичальник не повертає отриманий кредит та не сплачує проценти за ним вчасно.

Відповідно до ст. 20 Закону №2654 та ст. 589 ЦКУ у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю (ст. 25 Закону № 2654).

Якщо ж навпаки, вирученої грошової суми не вистачає для погашення вимог заставодержателя, починає діяти ч. 4 ст. 591 ЦКУ: він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст. 112 ЦКУ, якщо інше не встановлено договором або законом. 

Отже, говорити про визнання непогашеної внаслідок реалізації предмету застави заборгованості безнадійною ломбарду зарано, якщо договором не передбачено, що на інше майно позичальника він звернути вимогу не має права. Протягом строків давності, встановлених договором та/або ст. 257 ЦКУ (загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки) ломбард має право не тільки вимагати від боржника погашення залишку боргу, а й звернутися до суду про захист своїх прав. І тільки в разі:

• або самостійного рішення ломбарду простити такий борг,
• або спливу строку позовної давності,
• або незадоволення судом позову до позичальника,

така заборгованість стає безнадійною, тобто, такою, щодо якої існує впевненість, що вона не буде погашена. 

Тоді ломбард має списати залишок такої безнадійної заборгованості з балансу або на витрати поточного періоду, або за рахунок створеного резерву сумнівних боргів.

Зазначимо, що насьогодні не існує спеціального документу від  Держфінпослуг про порядок нарахування такого резерву. Тому щодо доцільності формування резерву сумнівних боргів має вирішувати сам ломбард, відповідно до власної облікової політики та положень (стандартів), які він використовує при складанні фінансової звітності. Так, формування цього резерву передбачено П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» та МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».

Питання відображення сум цього резерву небанківськими фінансовими установами в податковому обліку платників податку на прибуток читайте, наприклад, тут.