Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), ст. 169 якого визначено порядок надання податкової соціальної пільги, її розмір, перелік категорій платників податку, які мають право на таку пільгу та обмеження щодо її застосування.
Так відповідно до п. 169.1 ст. 169, ПКУ з урахуванням норм абзацу першого п.п. 169.4.1 п. 169.4 ст. 169 ПКУ платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.
Підпунктом 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, що роботодавець – це, зокрема, самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами.
Заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Статтею 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, додаткову заробітну плату.
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Згідно із п.п. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 ПКУ податкова соціальна пільга не може бути застосована до заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді грошового чи майнового (речового) забезпечення військовослужбовців, що виплачуються з бюджету.
Відповідно до частини 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. № 2232-XII визначено, що військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період є одним із видів військової служби.
Статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Таким чином, у разі якщо працівник, призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період отримує заробітну плату (середній заробіток) та одночасно грошове чи майнове (речове) забезпечення військовослужбовця, що виплачуються з бюджету, фізична особа – підприємець, як роботодавець під час нарахування заробітної плати такому працівнику не має право на застосування податкової соціальної пільги.
