В першу чергу зазначимо, що продаж частки у статутному капіталі відбувається без участі самого підприємства-емітента (сторонами угоди – є покупець та продавець корпоративних прав). Оскільки продавцем корпоративних прав є фізособа, то свої доходи (а точніше фінансовий результат операції з продажу частки) фізособа продавець самостійно декларує у річній декларації про майновий стан (як різницю між сумою внесеного статутного капіталу та отриманого доходу від продажу частки). Детальніше про оподаткування операції з продажу корпоративних прав фізособою ми писали тут.
В аналітичному обліку самого підприємства-емітента лише відображатиметься зміна власника: Дт 401/1 (колишній власник) Кт 401/2(новий власник). Таке проведення слід зробити на дату внесення змін до статутних документів. Інших наслідків з оподаткування (податок на прибуток, ПДВ) та бухобліку немає.
Мінімальна ціна продажу корпоративних прав
Випадки, у яких проведення оцінки майна є обов'язковим, наведені в ст. 7 Закону №2658. Відчуження учасником частки підприємства, в якому немає державної частки (частки комунального майна) до цих випадків не належить.
Нормами ст. 21 Закону про ТОВ передбачено, що учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства платно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
З цього випливає, що чинне законодавство не містить якихось вимог щодо визначення мінімальної вартості продажу частки у статутному капіталі товариства. Тому учасник за умови дотримання інших вимог, встановлених Законом про ТОВ, може продати свою частку у статутному капіталі за будь-якою ціною, а також відчужити безоплатно (тобто, подарувати).
Нерозподілений прибуток
Виплачувати частку статутного капіталу колишньому учаснику у самого підприємства немає підстав, оскільки учасник не виходить з підприємства, а відчужує (продає) свою частку іншій особі, яка й компенсує вартість частки (договірна ціна).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону про ТОВ виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства особам, які були учасниками товариства на день прийняття рішення про виплату дивідендів, пропорційно розміру їх часток.
Отже, якщо є нерозподілений прибуток (тобто рішення про виплату дивідендів не приймалось), то підстав для обов’язкової її виплати також немає. Виплатити нерозподілений прибуток у вигляді дивідендів попередньому власнику підприємства необхідно лише у тому випадку, якщо було прийнято відповідне рішення про розподіл суми прибутку, однак дивіденди так і не були виплачені (строк для такої виплати не повинен перевищувати 6 місяців з дня прийняття рішення про розподіл прибутку, якщо інше не передбачено статутом підприємства). Якщо рішення про виплату дивідендів попереднім власником не приймалось, підстав для виплати йому нерозподіленого прибутку при продажу корпоративних прав не виникає. Використання нерозподіленого прибутку шляхом виплати дивідендів є правом власника підприємства, а не його обов’язком (якщо інше не передбачено статутом). При цьому, в подальшому, новий власник підприємства може прийняти таке рішення і отримати суму коштів нерозподіленого прибутку у вигляді дивідендів (або використати їх у інший спосіб).
Увага!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER, а обговорювати їх – у найбільшій групі бухгалтерів на Facebook
Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!
Доступ до цієї консультації можливий лише для передплатників «Дебету-Кредиту». Якщо ви передплатник, будь ласка, авторизуйтесь.
Або оформіть передплату, вартість пакету «Мій асистент» становить лише 99 грн/міс
Передплатити
