Чи обов'язково встановлювати надбавку за роз'їзний характер роботи?

Роз’їзною вважають роботу, при якій працівник виконує свої посадові обов’язки поза розташуванням організації, через що змушений виїжджати та повертатися до місця роботи в неробочий час, що становить не менше двох-трьох годин на день. В Україні немає законодавчого визначення поняття «роз’їзний (пересувний) характер робіт». У цій частині традиційно керуються постановою Держкомпраці та Секретаріату ВЦРПС від 01.06.1989 р. №169/10-87, що продовжує діяти в Україні відповідно до постанови ВРУ від 12.09.1991 р. №1545-XII.

Службові поїздки працівників, робота яких має роз’їзний характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством. Проте в будь-якому разі останнє слово тут за підприємством. Підтверджує це Мінпраці в листі від 17.11.2006 р. №307/13/133-06. Тобто, якщо роботодавець не визначить роботи як роз’їзні, то він може вважати їх відрядженнями.

Дні поїздок працівників до інших населених пунктів табелюють як звичайні робочі дні, нараховуючи за них заробітну плату. Крім того, роботодавець може (але не зобов’язаний) установити надбавки до тарифних ставок (окладів) працівників, робота яких має роз’їзний характер.

Мінсоцполітики у листі від 13.09.2006 р. №905/13/84-06 зазначає: «Підприємство   самостійно   вирішує доцільність    встановлення    та   розмір   надбавок   (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів  працівників, робота  яких виконується вахтовим методом,  постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер робіт».

Отже, якщо підприємство вирішіть робити доплати, то розмір таких доплат - кому і скільки – слід зазначити в колективному договорі в розділі «Оплата праці» (або іншому локальному нормативному акті роботодавця).

Установлюючи розмір надбавок, слід керуватися Постановою №490. У цьому документі розмір надбавок прив’язаний до граничного розміру добових, установлених КМУ для відряджень (див. п. 1 Постанови №490). А його Кабмін затвердив тільки для бюджетників. Небюджетникам можна використовувати суму добових, установлену пп. «а» пп. 170.9.1 ПКУ для відряджених працівників.

Як передбачено ст. 31 Закону №108, доплати за роз’їзний характер робіт не враховуються під час обчислення зарплати працівника для забезпечення її мінімального розміру. Тобто такі надбавки виплачують понад мінімальний розмір зарплати.

Для цілей оподаткування ПДФО зазначені надбавки в розмірах, передбачених трудовим (колективним) договором, слід розглядати як зар плату (див. «ЗІР», підкатегорія 103.02). А отже, суму надбавки за роз’їзний характер праці:

• оподатковують ПДФО за ставкою 18%, а також утримують військовий збір за ставкою 1,5%;
• враховують для визначення граничного розміру доходу, що дає право на податкову соціальну пільгу;
• відображають у розд. I форми №1ДФ у складі зарплати з ознакою доходу «101», а також у розд. II форми №1ДФ – суму надбавки та утриманого ВЗ.

Що стосується ЄСВ, то суми надбавок за роз’їзний характер робіт у розмірах, що не перевищують граничних, включено до видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується ЄСВ (п. 10 розд. I Переліку № 1170). Тому нараховувати ЄСВ та відображати у звітності з ЄСВ їх не потрібно.

Таким чином, роботодавець застосовуючи роз’їзний характер робіт, може встановлювати надбавки до тарифних ставок, проте не зобов'язаний цього робити.