Працевлаштування нерезидента: документи, робочий час та мінзарплата

Роботодавець отримує дозвіл для таких категорій осіб (якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ):

• відряджені іноземні працівники;
• внутрішньокорпоративні цесіонарії;
• іноземці та особи без громадянства, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Але дозвіл на таких осіб можна отримати лише, якщо зарплата, що їм пропонують, не менша за:

• 5 мінімальних заробітних плат (у 2019 р. – 20 865 грн) - іноземним найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах, визначених у ст. 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону про освіту;
• 10 мінімальних заробітних плат (у 2019 р. - 41 730 тис. грн) - для всіх інших категорій найманих працівників. 

Які документи подаються для отримання дозволу?

Для отримання дозволу роботодавець подає до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, такі документи:

1. заява за формою, встановленою КМУ, в якій роботодавець підтверджує, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця або особи без громадянства, відповідно до законів України не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці;
2. копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку;
3. кольорова фотокартка іноземця або особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра;
4. копія проекту трудового договору (контракту) з іноземцем або особою без громадянства, посвідчена роботодавцем.

Стаття 42 Закону «Про зайнятість населення» визначає, що роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Проте, водночас, Закон визначає винятки із загального правила і визначає категорії осіб, працевлаштування яких здійснюється без дозволу.

Яких осіб дозволено працевлаштувати без дозволу?

До таких категорій належать:

1. іноземці, які постійно проживають в України;
2. іноземці, які набули статусу біженця або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;
3. іноземці, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в  Україні;
4. представники іноземного морського (річкового) флоту;
5. працівники закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;
6. спортсмени,  які   набули   професійного статусу,  артисти  та  працівники   мистецтва   для    роботи в Україні за фахом;
7. працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;
8. працівники іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;
9. священнослужителі, які тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності;
10. іноземці, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;
11. іноземці, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у вищих навчальних закладах на їх запрошення;
12. інші іноземці у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Особливості працевлаштування деяких категорій іноземців

Стаття 42 Закону «Про зайнятість населення» визначає окремі категорії іноземців, працевлаштування яких має певні особливості. 

До таких особливих категорій віднесено:

• іноземних високооплачуваних професіоналів (спеціалісти, які отримають заробітну плату у розмірі не менше 50 мінімальних заробітних плат);
• засновників та/або учасників, та/або бенефіціарів (контролерів) юридичної особи, створеної в Україні;
• випускників університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного КМУ;
• іноземних працівників творчих професій;
• іноземних ІТ - професіоналів.

Найважливішими особливостями працевлаштування даних категорій іноземців є:

• по-перше,  відсутність законодавчо встановленої вимоги щодо мінімальної заробітної плати для таких працівників;
• по-друге, строк, на який видається дозвіл на працевлаштування осіб вказаних категорій.

Посвідка нерезидента: постійна чи тимчасова

Згідно з чинним законодавством є два види посвідок на проживання:

1. Посвідка на постійне проживання;
2. Посвідка на тимчасове проживання.

Відповідно до ст. 1 Закону  «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

• посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;
• посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

 Неповний робочий час

В нормах чинного законодавства відсутні заборони на працевлаштування нерезидентів з неповним робочим часом.

Відповідно до ст. 56 КЗпП, за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Отже, якщо іноземці, які влаштовуються на роботу мають посвідки на постійне проживання, або підпадають під дію ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість, для них дозвіл для працевлаштування отримувати не потрібно, а відповідно, не потрібно виконувати вимогу про розмір заробітної плати. Процедура працевлаштування для таких осіб відбувається аналогічно як і процедура працевлаштування, що провадиться для громадян України.  При оформленні документів під час працевлаштування, направленні у відрядження, виплаті заробітної плати відпускних та лікарняних, слід керуватися нормами чинного законодавства, аналогічним нормам для працівників-резидентів. 

Крім цього, якщо іноземець не підпадає під дію ч. 6 ст. 42 Закону про зайнятість, але він належить до особливих категорій іноземців відповідно до ч. 2 ст. 42-1 Закону про зайнятість, для нього потрібно отримувати дозвіл, проте вимоги до розміру зарплати для нього не застосовуватимуться (див. ч. 4 ст. 42-1 Закону про зайнятість).