Встановлення бази розподілу загальновиробничих витрат

Склад витрат підприємства визначено П(С)БО 16. 

Відповідно до п. 16 П(С)БО 16 загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Далі, до постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину. 

Як стає зрозуміло з формулювань п. 16 П(С)БО 16, підприємство може обирати інші бази розподілу змінних загальновиробничих витрат, ніж зазначені у цьому пункті, на що вказує слово «тощо».

Норми п. 16 П(С)БО 16 говорять про те, що перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством. Документально база розподілу та перелік і склад витрат оформлюються наказом керівника підприємства. Це може бути загальний наказ про облікову політику, у якому встановлюються всі параметри облікової політики, в тому числі і ці. Або ці параметри можна встановити в окремому наказі керівника підприємства.

Отже, в даному випадку підприємство може встановити базою розподілу ЗВВ реалізаційну ціну за кожну одиницю продукції. Це призведе до того, що більша сума ЗВВ буде розподілятись на більш дорогу продукцію, і навпаки – собівартість дешевшої продукції буде включати меншу суму ЗВВ.

На нашу думку, базу розподілу ЗВВ слід обирати найбільш економічно доцільну, причому для різних статей ЗВВ має бути обрано окрему базу розподілу. Наприклад, витрати на оренду та комунальне обслуговування виробничих приміщень найдоцільніше розподіляти за площею приміщень, що займають виробничі потужності кожного виду продукції – оскільки ці витрати прямо пов’язані з площею приміщень. Інший приклад - витрати на управління виробництвом (наприклад, оплата праці начальника цеху, майстра тощо) доцільно розподіляти за кількістю годин праці, витрачених на виробництво кожного виду продукції – адже таке управління пов’язане з персоналом, і т.д.

В будь-якому разі, вибір бази розподілу ЗВВ здійснюється підприємством самостійно з урахуванням всіх наявних факторів та професійного судження.